Втілення принципу гуманізації навчання і виховання має на меті взаємопроникнення сімейного і суспільного виховання з метою створення для кожної дитини єдиного виховного середовища. У сьогоднішніх умовах важливий принцип не паралельності існування, а взаємопроникнення дитячого садка і сім’ї, цих двох важливих соціальних інститутів. Головне завдання сьогодення – усунути бар’єр між дитячим садком і сім’єю [5, с. 11].

В основі філософського розуміння взаємодії сім’ї та дошкільного закладу закладено судження про те, що відповідальність за виховання дітей несуть батьки, а всі інші соціальні інститути покликані допомагати, підтримувати, направляти їхню діяльність. Сучасні психологічні та соціально-педагогічні дослідження дозволяють стверджувати, що сім’я посідає чільне місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості; забезпечує дитині емоційний захист, відчуття важливості та суттєвості свого існування. Сім’я – це середовище, у якому дитина формує свої уявлення, приймає перші рішення щодо себе; відбувається розвиток її соціальної природи . Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я 34 .

Педагогічна спадщина гуманістів – просвітників наповнена цінними порадами щодо виховання малюків та дітей у родинах : “ Материнська школа Я.Коменського; “Думки про виховання” Д.Локка; “Еміль, або про виховання” Ж.-Ж. Руссо; “Як Гертруда вчить своїх дітей” Й.Песталоцці тощо. На важливість родинного виховання вказували відомі діячі освіти Г.Сковорода, С.Русова, Т.Шевченко, П.Куліш, Б.Грінченко, І.Франко, О.Духнович, Л.Українка, Г.Ващенко.

Подібно до того, як дорослі проявляють себе, реалізують свої потреби, інтереси та прагнення в процесі соціальної практики, так і діти розвивають свої сили й можливості в умовах сімейного життя, і перш за все, через спілкування з рідними, включаючись в певну систему сімейних відносин. Однак важливість сімейного виховання ще не забезпечує його педагогічної ефективності. Воно досить часто характеризується стихійністю, а в зв’язку з цим буває, інколи одностороннім, не завжди послідовним та систематичним.

Більшість молодих батьків потребують кваліфікованої і доброзичливої допомоги з боку вихователів. Саме цим пояснюється необхідність взаємодії, навіть взаємопроникнення сімейного і суспільного дошкільного виховання. Вихователь та батьки, об’єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного навчального закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків.

Актуальні питання загальної проблеми взаємозв’язку сім’ї і дитячого садка у формуванні особистості дитини висвітлені у працях Л.Загик, В.Іванової, В.Котирло, Н.Кот, С.Ладивір, Т.Маркової, Л.Островської, Т.Пагути. У цьому аспекті найбільш досліджені умови, які забезпечують єдність дій в підготовці дитини до школи (Л.Венгер, Д.Ельконін, О.Запорожець, В.Котирло, Г.Лєушина, Г.Люблінська, М.Подд’яков, О.Проскура та інші); менш вивчені вимоги і шляхи забезпечення єдності в ознайомленні дітей з природою (Н.Кот); розкрито суть співпраці вихователів дошкільних навчальних закладів з сім’єю з виховання дошкільників у дусі миру (Т.Пагута).

Зокрема ,у методичному посібнику “Дитячий садок і сім’я” В.Котирло та С.Ладивір розкривають психологічні основи сімейного та суспільного виховання дітей-дошкільників, шляхи удосконалення форм та змісту роботи дошкільних закладів з батьками; Т.Маркова та Л.Загик, окреслюючи завдання спільного виховання дітей дитсадком та родиною, узагальнюючи зміст та форми цієї роботи показують, як вони диференціюються в залежності від віку дітей. Особливе місце тут відводиться педагогічній просвіті батьків 36 .

За останні роки створено кілька дошкільних програм, де визначається необхідність залучення батьків до роботи з дітьми, а також підкреслюється важливість сприяння співробітництву з родинами. Зокрема, у програмі навчання та виховання дітей дошкільного віку „Дитина” (2003) зазначено, що насамперед слід змінити психологічну орієнтацію на те, хто є основним замовником дитячого садка і кому він має бути підзвітним з усіх питань організації життя дітей і виховного процесу. Працівники дитячих садків мають усвідомити, що дітей їм довіряє сім'я, а не держава, а значить збереження здоров'я дитини і забезпечення належних умов для її розвитку в першу чергу турбує сім'ю. Очевидно, потрібно створювати відповідні функціональні структури – ради, членами яких мають бути батьки і представники колективу працівників дитячого садка, що укладають між собою певні угоди, їх виконують і взаємно звітуються 17 .

Відповідно до потреби створення оптимальних умов для повноцінного фізичного і психологічного розвитку дитини, гуманізації цілісного виховного процесу в програму „Малятко”(1999) внесено розділ „Взаємодія дошкільного закладу і сім’ї”. Мета розділу програми – допомогти вихователям у формуванні насправді єдиного і повноцінного соціального середовища для щасливого життя і правильного виховання кожної дитини. Під повноцінним соціальним середовищем слід розуміти не тільки зовнішні, організаційні умови (єдиний режим життя, харчування, єдині правила поведінки вдома й у дитячому садку), але й єдині норми та стиль спілкування дорослих з дитиною, гуманне ставлення до малюка, повага до його потреб у спілкуванні з дорослими і товаришами, в цікавих іграх і спостереженнях, предметно-практичній діяльності, а також у схваленні, позитивній оцінці батьками і вихователями своєї особистості в цілому і конкретних вчинків або дій 41 .

Залучення батьків у різні форми діяльності – один з основних напрямів Програми „Крок за кроком”, яка адаптована до умов вітчизняних навчальних дошкільних закладів. Це відображує визнання того, що участь батьків є вкрай необхідним для розвитку дітей. Визнання пріоритету сімейного виховання потребує іншого змісту взаємин сім’ї та дошкільного закладу. Новизна цього змісту визначається поняттям “співробітництво”, “співпраця”, “взаємодія” Суть понять “співробітництво“, “співпраця“ полягає у беззаперечній рівновартісності вкладу кожного учасника