Вищий — творчі об'єднання за інтересами для юних талантів, обдарованих дітей та юнацтва.

Відповідно до рівня класифікації визначають мету і перспективи діяльності творчого об'єднання, його чисельний склад, кількість годин для опанування програми тощо.

Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями. В Україні діє три державні позашкільні заклади — еколого-натуралістичний центр, центр науково-технічної творчості, центр туризму і краєзнавства. Як науково-методична установа функціонує Національний центр естетичного виховання. Набуло поширення створення позашкільних навчально-виховних закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва, спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів, соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щороку проводять Всеукраїнські конкурси «Наукова зміна», «Таланти твої, Україно», виставки, олімпіади, турніри, конкурси.

Вимоги до діяльності позашкільних установ випливають із загальних принципів організації позакласної та

позашкільної роботи, що передбачають органічний зв'язок позашкільних установ з виховною діяльністю школи; узгодженість дій з виховною роботою дитячих та юнацьких організацій, сім'ї і громадськості; масове охоплення дітей за умови дотримання добровільності щодо участі в гуртках і секціях позашкільних установ; поєднання масових, групових та індивідуальних форм виховної роботи; вільний вибір дітьми характеру творчої діяльності; стимулювання їх активної творчої діяльності.

Висновок

Отже в даній курсовій роботі ми дослідили, що успішне розв’язання проблеми становлення самостійності залежить від гармонійного взаємопов’язаного формування провідних якостей особистості молодшого школяра, оскільки реальний розвиток особистості здійснюється як розвиток цілісної системи, яка має суспільну детермінацію. Виявляючись у різних якостях і властивостях, особистість завжди зберігає себе як єдине ціле. У нашому дослідженні, присвяченому вивченню самостійності, ми спиралися на провідні положення психології, згідно з якими самостійність особистості розглядається як: особистісне утворення, яке забезпечує певний характер і рівень поведінки та діяльності; сформованість на основі різних психічних процесів – мислення, волі, почуттів; ставлення особистості до навколишньої дійсності та до самої себе.

Проведення обраних нами методик створює ситуацію, коли молодших школярів поставлено в умови подолання труднощів, завдання характеризуються майже повною відсутністю зв’язку з колишнім шкільним досвідом. Як при кількісному, так і при якісному аналізі отриманих результатів оцінці піддаються головним чином досягнення вихованця. Іншими словами, аналізується те, що дитина змогла зробити самостійно, з чим вона самостійно впоралася при виконанні завдань. Припускається, що отримана таким чином оцінка досягнень вихованця свідчить про рівень його самостійності. Але оскільки ми стоїмо на позиції, що самостійність, крім операційно-предметної (об’єктивної) сторони, має ще і власне особистісну (суб’єктивну), то успішне виконання завдання свідчить, на нашу думку, лише про доступність даного виду діяльності для дитини, але при цьому ніяк не розкриваються її психологічні особливості, засоби отримання результату, а, отже, розумова діяльність залишається для експериментатора закритою.

У процесі експерименту нами також використовувалися методики “Конструктор“ і “Малюнок”, завдання яких максимально зорієнтовані на можливості дітей і не вимагали від них спеціальних знань і вмінь, що обмежували успішність їх виконання. Тому прояви самостійної активності пояснювалися особистими якостями вихованців, їх ставленням до практичних завдань. Останні завдання відповідали таким вимогам: містили певну складність, яка провокувала учнів звернутися по допомогу; дозволяли дитині здійснювати вибір компонентів діяльності (мотив, мета, об’єкт, операції, результат); передбачали обов’язковість самооцінки кінцевого результату, досягнутого шляхом певних зусиль. Досліди проводилися індивідуально.

За нашими даними учні першого і другого класів зовсім не переживають через свою неспроможність під час здійснення діяльності і досить часто не розуміють, що їх результат помилковий і потребує корекції (у 1 класі діти самостійно зовсім не звертаються по допомогу, а в другому класі тільки – 2% учнів). Лише деякі вихованці третього класу (6%) починають просити допомоги. Коли дорослі її пропонують дітям, то в перших і других класах вихованці здебільшого з радістю і готовністю її приймають (82% і 67%). І лише у 3 класі деякі учні (3%) починають категорично відмовлятись від допомоги педагога чи відчувати незручність, якщо необхідно її прийняти.

Список використаної літератури

1. Александрова Н.И., Шульга Т.И. Изучение волевых качеств школьников с помощью методики “Нерешаемая задача” // Вопросы психологии. – 1987. – №6. – С.130-132.

2. Бондар А.Д., Кобзар Б.С. Навчально-виховна робота в школах-інтернатах i групах подовженого дня. – К.: Вища школа, 1985. – 303 с.

3. Брушлинский А.В. Проблема субъекта в психологической науке // Психологический журнал. – 1992. – Т.13.– №6. – С. 3-12.

4. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. / Педагогика. – М., 1984. – Т.4: Детская психология. – 432 с.

5. Диагностика отклонений в умственном развитии учащихся / Н.М.Стадненко, Т.Д.Ильяшенко, А.Г.Обуховская, Т.В.Жук / Под ред. Н.М.Стадненко. – К.: Освiта, 1991. – 96 с.

6. Кобзар Б.С., Постовойтов Е.П. Виховання соцiальної відповідальності у вихованців шкіл-інтернатів для дітей-сиріт. – К.: АПН України, 1994. – 250 с.

7. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. – М.: Педагогика, 1986. – 144 с.

8. Овчинникова Т.Н. Личность и мышление ребенка: диагностика и коррекция. – М.: Академический Проект, 1999. – 208 с.

9. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: ВЦ»Академія»,2003. – С. 343-349