Для того, щоб допомогти таким дітям, необхідно знати, що спричинило сирітство і ставлення самих дітей до свого життя і обставин. Вчені відзначають, що у значної частини дітей, які виховуються у умовах відсутності батьківської опіки розвиваються такі типи поведінки:

пригнічений стан характеризується – пасивністю, апатією;

соціальна провокація характеризується контрастними емоційними реакціями;

гіперактивний тип характеризується легкістю входження в контакти , виражений демонстраційною поведінкою з вираженими інтересами до оточуючих, що сприймається дітьми як гра;

добре пристосовані діти, цей тип характеризується компенсаторною поведінкою, що розвивається, коли не можна задовольнити певні потреби дитини [10,с.76].

Обстеження дітей, які виховуються поза сім’єю свідчить не про відхилення у розвитку, а про формування примусово інших механізмів його функціонування.

Діти вулиці виявляють слабку здатність розвивати свої соціальні ролі, зважаючи на свої можливості встановлювати дружні стосунки [10,с.58].

Досвід показує, що травмуючим фактором є втрата батьків, позбавлення опіки близьких, розміщення в інтернати-притулки. В таких ситуаціях потрібно дотримуватися таких етапів:

Вилучити дитину з несприятливих умов життя.

Провести діагностику стану дитини.

Відновити соціальні зв’язки дитини в сім’ї, школі [42,с.34].

Говорячи про дітей, які перебувають на вулиці ми повинні мати на увазі, що більшість з них виховуються в несприятливих умовах (батьки алкоголіки чи інше).

Для них характерні всі, або деяка частина особливих характеристик особистості. Це важливо розуміти, щоб в процесі роботи бачити у складній поведінці дитини не навмисну неслухняність, а внутрішню неготовність дотримуватись деяких норм [31,с.145].

Якщо заглянути в інші країни, то можна сказати, що дитяча безпритульність включає в себе не тільки дітей, які не мають де жити, а й дітей які мають житло, а вулиця є для них другою домівкою. У Великобританії дітей вулиці називають до 18 років – це юні втікачі, а після 18 років – бездомні [14,с.85].

Таким чином можна сказати про те, що в багатьох країнах існує соціальна проблема дитяча життєдіяльність, яких обумовлена умовами вулиці. Отже у всіх країнах ця проблема є серйозною і потребує вирішення.

Чинники, що зумовлюють соціальне явище “діти вулиці”.

Кожна дитина – це індивідуальність, яка обирає свій спосіб життя..

Аналіз ситуації було здійснено фахівцями Українського інституту соціальних досліджень наприкінці 90-х років і результатом експертної поведінки оцінки безпритульності дали змогу детально окреслити причини виходу дитини на вулицю це:

Погіршення матеріального становища значної частини населення.

Збільшення незайнятих дітей і підлітків.

Економічна експлуатація дорослими дитини (залучення дітей до крадіжок, шахрайства тощо).

Послабленням відповідальності батьків за утримання і виховання дітей.

Загострення розбіжностей і конфліктностей між батьками і дітьми.

Ослаблення роботи щодо організації дозвілля дітей за місцем їх поживання і навчання.

Негативні тенденції у ЗМІ.

На думку експертів сьогодні у ЗМІ створено образ молодої людини, яка не докладаючи зусиль може досягти в житті всього чого захоче. Навіть про долю вуличної дитини фільми закінчуються щасливо. Цей стиль (“легкість життя”) привертає увагу підлітків і вони виходять на вулицю в пошуках нових вражень, як в кіно [53,с.84].

Наявність цих факторів пояснюється працівниками внутрішніх справ, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх посиленням контролю з боку дорослих, які експлуатують дітей і отримують свої доходи. [5,с.1-2].

Досить помітно також спостерігається також певна тенденція при висвітленні у ЗМІ проблеми “життя дітей вулиці”, створюються гостро сюжетні фільми з кінцівкою схожою мильні серіали.

Проте поява дітей на вулиці має соціально економічні корені.

В процесі проектування соціальної роботи з дітьми вулиці в рамках даної проблеми дослідники використовували модель “Вертушки”. Суть моделі полягає в тому, що процес входження в кризову ситуацію розбивається на п’ять етапів від стадії стадії байдужості до протилежної їм стадії, коли людина має ваду і навіть не усвідомлює, що з нею слід боротися. Вертушка або двері, що крутиться тому, що перейти з одного положення до іншого неможливо.

1-стадія байдужості

2- стадія роздумів

3- стадія підготовки

4- стадія дій

5- стадія підтримки дій

1А- Стадія невизначеності

2А-Стадія роздумів

3А- Підготовча

4А- Стадія дій

5А- Соціальний cупровід

1. Стадія байдужості – дитина навіть не розглядає причини виходу на вулицю.

2. Стадія роздумів – дитина задумується над тим, щоб залишити дім і сім’ю.

3. Підготовча стадія – дитина має намір вийти на вулицю.

4. Стадія дії – дитина йде на вулицю.

5. Стадія підтримки дії – перебуває на вулиці.

Також є стадії, коли дитина хоче повернутися з вулиці додому:

1. Стадія байдужості – коли дитина не думає про те, щоб повернутися додому.

2. Стадія роздумів – дитина роздумує повернутися їй чи ні.

3. Підготовча стадія – робить спроби повернення, приймає рішення повертатися чи ні.

4. Стадія дії – робить спроби повернення.

5. Стадія підтримки дії – дитина, яка повернулася з вулиці назад не повертається.

Спеціалісти притулків відзначають, що з дітьми стадії 4, 5, 1А, 2А працювати дуже важко [30,с.270-271].

Можна також назвати ще ряд причин зумовлених зубожінням сімей, що призводять до погіршення статусу дітей, а іноді до позбавлення батьківської турботи:

Безробіття батьків;

Відсутність постійного місця роботи батьків;

Відсутність постійного житла;

Розлучення батьків з найбільш помітних тенденцій. Після розлучення дитина залишається з матір’ю, яка не завжди здатна забезпечити догляд за нею [36,с.2].

Є також такі страшні і фатальні причини, коли батьки заставляють дитину жебракувати.

Як свідчить статистика, з’явилося багато таких сімей, в яких батьки заставляють дитину іти в жебри і навіть продають дітей злочинним формуванням для участі в кримінальній діяльності:

жебракування;

кримінал;

проституція.

Також злочинні дії батьків, внаслідок яких вони потрапляють у місця позбавлення волі, позбавляють дітей батьківського догляду і в результаті вони потрапляють у державні заклади [39,с.6].

Діти також дуже часто