Об’єкт дослідження – це навчально-виховний процес у загальноосвітній школі І ступеня.

Предмет дослідження—освіта і виховання учнів початкових класів у позакласній та позашкільній роботі.

Мета дослідження—теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити шляхи підвищення ефективності позакласної гурткової роботи з молодшими школярами; виявити та описати інноваційні способи педагогічної діяльності в позашкільному закладі.

Завдання дослідження:

на основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури розкрити теоретичні аспекти організації позакласної та позашкільної роботи з молодшими школярами;

вивчити й узагальнити інноваційні підходи в діяльності організаторів позашкільного закладу;

проаналізувати стан досліджуваної проблеми в практиці початкового навчання;

запропонувати педагогічні умови підвищення ефективності гурткової еколого-натуралістичної роботи з молодшими школярами;розробити науково обґрунтовані рекомендації для студентів і вчителів загальноосвітньої школи І ступеня.

Теоретичною і методичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних педагогів-класиків, сучасні психолого-педагогічні дослідження з проблем позакласної та позакласної роботи зі школярами; положення Законів України «Про освіту», «Про позашкільну освіту», Державної національної програми «Освіта» («країна ХХІ століття»), Концепції національного виховання.

Методи дослідження: вивчення й аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури з досліджуваної проблеми; вивчення результатів діяльності молодших школярів; цілеспрямоване спостереження, бесіди, опитування учнів; аналіз шкільної документації; вивчення документації Будинку школяра; вивчення досвіду роботи вчителів початкових класів та організаторів позашкільного закладу; педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий); кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.

Наукова новизна дослідження полягає у визначені критеріїв та показників ефективності позакласної та позашкільної роботи з учнями загальноосвітньої школи І ступеня, шляхів удосконалення гурткової роботи з молодшими школярами, у вивченні та узагальненні інноваційних способів педагогічної роботи в позашкільному закладі.

Практичне значення роботи полягає в розробці методичних рекомендацій для учителів початкових класів та студентів педінститутів з питань ефективної організації позакласної та позашкільної гурткової роботи з молодшими школярами.

Апробація дослідження здійснювалась шляхом регулярних повідомлень та виступів на засіданнях студентського наукового гуртка, а також шляхом використання напрацьованих методичних розробок школи №4 м. Коломиї.

Структура магістерської роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Науково-теоретичні основи організації позакласної та позашкільної роботи з молодшими школярами

1.1. Стан дослідженості проблеми в психолого-педагогічній літературі

Модернізація національної системи освіти здійснюється сьогодні у контексті оновлення загальноєвропейських і світових гуманістичних освітніх парадигм і пов’язана насамперед з визнанням вагомості знання, прискорення інтелектуального і духовного розвитку особистості як рушійної сили суспільного прогресу та добробуту нації. Ці зміни стосуються створення нових освітньо-виховних моделей, перегляду змісту навчально-дидактичних матеріалів, форм і методів навчання й виховання молодого покоління. Набуття молоддю знань, інтелектуальних умінь і навичок, їх трансформації у досвід пізнання навколишнього світу, пошук свого місця в ньому стають можливими за умови обґрунтування і розробки сучасних методологічних основ освіти і виховання учнів.

Розв’язання цієї проблеми особливо актуалізується в контексті визначення теоретичних засад розвитку освіти і виховання учнів у вільний від навчання в загальноосвітній школі та інших навчальних закладах час, зокрема у позашкільних навчальних закладах, зміст освіти і виховання в яких ґрунтується насамперед на особистісних інтересах і потребах дитини. Навчально-виховний процес передбачає особистісно орієнтований підхід до його побудови на принципах науковості, полікультурності, системності, інтегративності, єдності освіти і виховання та на засадах гуманізму й демократії. Провідним у цих процесах є формування в свідомості особистості наукової картини світу, громадянської позиції стосовно довкілля, активності в застосуванні набутих знань у практичній діяльності. Саме тому важливими є актуалізація та розгляд філософсько-культурологічного, соціально-педагогічного і психолого-педагогічного аспектів як методологічної основи позакласної, позашкільної освіти і виховання учнів.

З огляду на це актуальною є думка С. У. Гончарової про те, що «…у школі важливо й необхідно досягати того, щоб діти навчилися свідомо користуватися історично виробленими формами і прийомами пізнавальної діяльності, могли ефективно застосувати набуті знання під час пояснення явищ природи, життя людського суспільства й духовного світу людини»(13, 30). У такому контексті, на думку І. Д. Беха, формування пізнавальних умінь і навичок є «…соціокультурною основою перетворення внутрішніх можливостей особистості у дійсність, регулятором здійснюваних нею вчинків і духовно моральної поведінки та діяльності в цілому»(1;2).

Проблеми пізнання природи матеріального світу і відображення його в свідомості особистості частково охарактеризовані у психологічних працях Л.С. Виготського, який теоретично обґрунтування і розробив концепцію взаємовідношення мислення і мови. С.Л. Рубінштейн, досліджуючи цю проблему, виокремив та науково обґрунтував психологічний аспект виникнення відчуттів під впливом речей та подій на органи відчуття, а відтак і на мозок, що безпосередньо пов’язані з цими речами чи подіями у їхньому розвитку. Оскільки він розглядав усі явища в світі як взаємопов’язані, то будь-яку дію трактував одночасно і як взаємодію. Отже, всі зовнішні дії знаходять своє відображення у внутрішніх властивостях того тіла, на яке спрямовується така дія. На підставі цього С.Л. Рубінштейн трактував пізнавальну діяльність особистості як результативний прояв образу предмета чи явища, наслідок поведінки і діяльності особистості ва навколишньому світі (55, 10-13).

Розвиваючи у своїх працях цю ідею, О.М. Леонтьєв, значно доповнивши її психологічними концептами, зумів обґрунтувати, що саме соціальна діяльність (сьогодні слід акцентувати увагу на соціально вагомій діяльності є провідною у формуванні особистості людини (38).

Традиційно впродовж багатьох десятиліть основою суспільно-історичного пізнання людиною дійсності визнавався шлях від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього Ї до практики. Ці три етапи пізнання людиною ( у нашому контексті дитиною) дійсності, і зокрема у процесі навчання та виховання в позашкільних навчальних закладах, враховуючи специфіку їх навчально-виховного процесу, завжди перебувають у досить складних взаємозв’язках