Зі змаганням зв’язаний метод заохочення учнів за досягнуті успіхи. У педагогічній практиці накопичено багато способів використання заохочення з метою стимулювання суспільної активності дітей. Це Ї оголошення подяки, вручення грамот, преміювання походом у кіно, повідомлення по шкільному радіо, надання почесних обов’язків і відповідальних доручень, нагородження жетонами переможців конкурсів, активних учасників самодіяльності, клубних занять, кращих умільців, колекціонерів і т. ін. У самих назвах жетонів повинна бути приваблива сторона. Наприклад, «Майстер золоті руки», «Майбутній олімпієць». Дітям подобаються жартівливі призи і цікаві сувеніри.

Рекомендується частіше заохочувати групи за дружну роботу і колективний успіх. Особливої уваги вимагають діти, невпевнені у своїх силах, не дотепні і соромливі. Їх треба заохочувати частіше, створювати для них ситуації, у яких вони переборювали б свою нерішучість, досягали успіхів і заслуговували на похвалу.

Отже, методи позакласної і позашкільної роботи будучи в загальних рисах спільними з дидактичними методами, мають свою специфіку.

Керівна роль педагога в поза навчальній роботі не знижується, але головна його функція тут полягає в тому, щоб організувати і спрямувати самостійну діяльність учнів.

2.2. Співпраця педагогів загальноосвітньої школи І ступеня з організаторами позашкільних закладів

Позашкільні виховні заклади покликані надавати дійову допомогу школі, а також виховувати національну свідомість, прививати любов до праці, розвивати бічні моральні якості.

Розрізняють два типи позашкільних установ: загальні (комплексні) і специфічні (профільні).

До загальних позашкільних закладів належать будинки школярів, дитячі сектори Палаців культури, дитячі містечка, табори. Всі вони ведуть роботу з дітьми в різних галузях науки, культури, спорту.

До спеціальних позашкільних закладів належать дитячі спортивні школи, станції юних техніків і юних натуралістів, дитячі бібліотеки і театри, екскурсійно-туристські станції.

Основні напрями діяльності позашкільних закладів: організація виховної та освітньої роботи з дітьми; інструктивно-методична робота з учителями, громадськістю та активом учнів, вивчення, узагальнення і розповсюдження передового педагогічного досвіду з позашкільної роботи.

Зокрема, будинки школярів ведуть різноманітну роботу з дітьми: організовують гуртки, творчі колективи художньої самодіяльності (хори, ансамблі пісні і танцю), клуби любителів природи та ін. Тут проводиться робота серед дітей у різних напрямах. Це масові заходи для учнів: бесіди, лекції на різні теми, зустрічі з діячами мистецтва, літератури, вечори, походи, масові свята, конкурси і змагання, олімпіади тощо. Також проводиться методична й організаторська робота, надається допомога педагогічним колективам шкіл в організації виховної та освітньої позаурочної роботи з дітьми.

Головна особливість позашкільного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, визнанні самостійності особистості дитини, на взаємоповазі і взаємній зацікавленості у суспільному успіхові, у результаті діяльності.

Психологи довели, що співтворчість можлива тільки за сприятливих міжособистісних стосунків, духовно-психологічного комфорту. В атмосфері внутрішньої скутості і напруження кожний стає духовно біднішим, примітивнішим, ніж є насправді.

Багатство духовних зв’язків є необхідною умовою і гарантією всебічного розвитку особистості. Тому найпершим завданням позашкільного педагогічного процесу є створення таких психолого-педагогічних умов, у яких дитина з першого дня перебування у позашкільному закладі змогла б реалізувати хоча б мінімум своїх очікувань.

Педагогічний процес у позашкільному закладі Ї явище більш виховне, аніж дидактичне, бо основною його характеристикою є не пізнання, а духовні стосунки. Цей процес за своєю природою схожий на розв’язання важливих життєвих ситуацій, які стимулюють свідоме й активне бажання самовдосконалюватися й оновлюватися. Якщо таке прагнення стає невід’ємною рисою особистості, то це і є найвагоміший результат позашкільного виховання, бо схильність дитини до оновлення дуже велика.

Отже, позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчанням. Перед ним не ставиться завдання опрацьовувати державний стандарт загальної освіти. Його варто розглядати в руслі соціологічної комунікації як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени симпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції.

Співробітництво педагогів школи з організаторами позашкільного педагогічного процесу Ї надзвичайно важливий момент.

Педагоги шкіл вступають у безпосередні контакти з вихователями позашкільних закладів з метою реалізації однієї спільної мети Ї всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. На цій основі взаємні зв’язки здійснюються в різних педагогічних секціях за умови спільного вирішення виховних проблем, упорядкування, корекції і координації зусиль з метою стимулювання дитячих обдарувань та інтересів, забезпечення матеріальної бази для розвитку творчих здібностей, збагачення досвіду соціальних дій тощо.

Заняття дітей в гуртках і секціях не повинні бути для вчителів справою тільки позашкільних закладів. Взаємодія Ї двобічний процес, в ході якого зміни відбуваються не тільки в житті вихованців, а й у їхніх вихователів.

Дух взаємодії Ї у взаємній зацікавленості школи і позашкільного закладу в повноцінному розвитку дітей. Цьому сприяють узгодженість і гармонійність запланованих спільних справ і засобів виховання, повна підтримка дитячих обдарувань і сприяння їх розвитку.

Відсутність хоча б одного з цих компонентів взаємозв’язку призводить до втрати виховного авторитету як школи, так і позашкільного закладу. Професіоналізм взаємодії школи і позашкільного закладу починається з усвідомлення їх спільної мети, з переходу від стадії з’ясування до стадії точного передбачення шляхів налагодження