і взаємозалежностях. Цей процес (особливо в учнів дошкільного і молодшого шкільного віку) зазвичай починається з чуттєвого сприйняття предметів і явищ навколишнього середовища. Потім на основі абстрагування здобутої інформації і виявлених та осмислених дитиною зв’язків і взаємозалежностей вона приходить до певних висновків, які теж переважно є вихідною позицією в побудові світогляду особистості, власної системи цінностей, що в сукупності регулюють поведінку й спрямовують її діяльність у соціоприродному і соціокультурному середовищі. Тому в учнів середнього і старшого віку пізнання наколишньої дійсності зазвичай відбувається за умови паритетної дії чуттєвого і раціонального. Однак емоції (як досить складна і психологічно активна за своєю сутністю категорія) найчастіше залишаються домінуючими у цих процесах. Це сприяє емоційному забарвленню здобутих знань, значно посилює їхню дієвість, спонукаючи особистість до моральних оцінок не лише самих знань, але й тих результатів, які особистість здобуває в процесі їх застосування.
У позакласному та позашкільному навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів охарактеризований вище шлях пізнання об’єктів і явищ навколишнього середовища є найбільш ефективним саме під час проведення практичних занять, дослідницької діяльності, конкретної суспільної корисної, масової, природоохоронної роботи, конструюванні і моделюванні соціоприродних та технічних систем і моделей, моніторингу довкілля тощо. У процесі цих занять виникає протиріччя між рівнем уже здобутих учнями знань, інтелектуальних умінь, сформованих практичних навичок і необхідністю набуття нових, оскільки за цих умов стає можливим проникнення у сутність прихованих ззовні внутрішніх зв’язків і взаємозалежностей об’єктів і явищ. Тобто виділення та характеристика причиново-наслідкових зв’язків, функціональних можливостей, часових і просторових меж дає змогу усвідомити в історичному контексті появу, розвиток та завершення будь-якого соціоприродного явища. Тим самим особистість впритул наближається до розкриття внутрішньої сутності об’єктів і тих процесів, які протікають у межах навколишнього середовища.
Водночас набуті системні теоретичні знання учнів хоча і відіграють важливе значення у становленні особистості в соціокультурному середовищі, однак без застосування їх на практиці «є лише примарним багажем, який не має ні особистісної, а тим паче соціальної значущості» (54).
Однак маємо констатувати, що успішність практичної діяльності особистості в довкіллі буде ефективною лише за умови, коли вона спирається на знання (78).
Далі мотиви, за нашим висновком, є реальним спонуканням до певних дій особистості, за певних умов і в певних життєвих ситуаціях. Тобто вони як інтегроване особистісне утворення розкривають нерозривний зв’язок суб’єктивного і об’єктивного, тим самим забезпечують єдність свідомості та поведінки учнів. Отже, «…стійкий і узагальнений мотив у плані самосвідомості і є відповідною якістю особистості, яка входить до її ціннісної системи, …тоді мотив доцільно розглядати як особисту якість (цінність) у її генезисі» (39;55).
Таким чином, єдність цих двох категорій передбачає наявність певних психологічних установок, які виконують роль мотивів діяльності в навколишньому середовищі, за допомогою яких можуть бути задоволені потреби особистості. Відтак у свідомості дитини має сформуватися стійке уявлення про необхідність дотримання цінностей особистості. Суттєва роль, як стверджує І.Д.Бех, у набутті вихованцем особистісного смислу пропонованої моральної норми належить так званим образам-враженням, які залишають незабутній слід у пам’яті. Ці образи і оволодівають увагою дитини, підтримають інтерес до предмета спогадів, а з часом спонукають активно діяти у відповідному напрямі(3, 173).
Тоді провідними мотивами діяльності учнів є насамперед інтереси й освітні запити. В аргументації цього висновку нами враховано, що інтерес Ї це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих для неї об’єктів, яке обов’язково пов’язане з особистою зацікавленістю до них.
Отже, потреби та інтереси особистості визначають необхідний напрям і обсяги інтелектуальної діяльності та конкретної практичної роботи з вивчення довкілля на кожному з етапів онтогенезу дитини. Однак поведінка та діяльність особистості в навколишньому середовищі не визначається лише інтересами і потребами, вона жорстко регулюється сформованими переконаннями особистості. Складовою переконань є набуті знання, інтелектуальні уміння та практичні навички, і хоча вони відіграють провідну роль у формуванні вихованості особистості, проте не визначають у повному обсязі ставлення і зміст та напрями діяльності учня в довкіллі. Не менш важлива роль належить емоційним реакціям, які визначаються як «діяльність оцінювання» інформації, яку учні опрацьовують під керівництвом педагога чи самостійно. Саме під час оцінювання об’єктивні наукові знання про об’єкти і явища довкілля набувають суб’єктивного емоційного спрямування, певного значення для особистості, тим самим емоції здійснюють регулятивну функцію, спонукають людину до набуття додаткових знань, вчинків або діяльності, водночас вони можуть виконувати і стримуючу роль у цих процесах. Тоді правомірним є висновок про те, що саме пережиті особистістю знання, втілені у морально вивіреній поведінці та діяльності, мають силу переконань, а отже, починають здійснювати регулюючу і спрямовуючу функцію у життєдіяльності особистості. Саме ця ознака є однією із складових кінцевої мети освіти і виховання учнів у позашкільному навчальному закладі Ї формування стійких знань, цінностей, переконань, моральних норм та практичних умінь, які також є основними елементами вихованості особистості. Відтак у свідомості дитини має сформуватися стійке уявлення про необхідність дотримання моральних вимог суспільства у процесі вирішення тих чи інших практичних завдань, які постають перед нею.
Вихідним моментом у формуванні таких переконань, на нашу думку, є ставлення особистості до ідей та ідеалів за умови обов’язкової позитивної їх оцінки. Зауважимо, що це ставлення має бути активним, оскільки лише за таких умов зміст суспільних ідей та ідеалів буде сприйнятий особистістю і стає складовою її духовного світу. Тобто поступово відбувається процес формування мети діяльності, а отже, відповідального ставлення