Це підводить нас до висновку, що саме переконання, які базуються на набутих знаннях і водночас спонукають особистість до оцінювання дійсності та доцільних з погляду моралі дій, визначають спрямованість особистості. Спрямованість, мету діяльності, психологічну установку і навіть ідеал особистість не може визначити без сформованої власної самосвідомості. Самосвідомість визначається нами як вихідна позиція, як результат і як чинник активного світосприйняття особистістю довкілля у всьому розмаїтті його взаємозв’язків і взаємозалежностей, результатом якого є формування емоційно-ціннісної сфери особистості на базі формування системи моральних установок. У цьому контексті активне світосприйняття, на якому акцентує увагу І.Д.Бех, має набувати у самосвідомості вихованця особистісного смислу, інакше воно втрачає моральну цінність. Тому завдання вихователя полягає в тому, щоб сформувати людину зі стійким прагненням до діяльності Ї діяльності свідомої, творчої, а не пасивного спостерігача (3, 191).

Таким чином, визначення основних психолого-педагогчних чинників розвитку і культивування потреб, що мають суспільну і особистісну цінність, є одним із центральних у процесах виховання учнів як у позакласній роботі, так і в навчально-виховному процесі позашкільного навчального закладу. Цей процес відрізняється своєю тривалістю, наявністю певних особливостей на кожному з етапів онтогенезу особистості.

З урахуванням цього нами визначено етапи формування суб’єктивного ставлення особистості до різних видів позакласної та позашкільної діяльності, а саме: перший Ї накопичення елементарного досвіду та знань взаємодії з навколишнім світом, усвідомлення місця свого «Я» в ньому; другий Ї визначення сукупності й характеру власних потреб; третій Ї визначення об’єктів або явищ соціоприродного чи соціокультурного середовища, які, за переконанням особистості, мають задовольнити її потреби; четвертий Ї визначення об’єктивних зв’язків між об’єктами довкілля і потребами особистості та можливих шляхів їх задоволення; п’ятий Ї аналіз результатів власної діяльності із задоволення нового кола власних потреб.

Політичні, соціальні й економічні перетворення в Україні зумовлюють потребу більш ефективної соціалізації підростаючого покоління. Життя вимагає розглядати цей процес не лише в контексті гуманізації освіти, розвитку в учнів національної самосвідомості, а й педагогізації суспільства. Перед сучасною педагогікою стоїть складне завдання: з одного боку, є потреба звільнити дітей та молодь від надмірної опіки, створити сприятливі умови для продуктивної навчальної та творчої діяльності, а з іншого Ї виховати такого громадянина, який би не лише відчував себе особистістю, а й керувався у повсякденному житті загальнолюдськими моральними цінностями та був здатний відповідати за свої дії перед суспільством.

Важливим засобом соціалізації є залучення підростаючого покоління до активної соціально значущої та соціально визначеної креативної діяльності. Необхідними є мотивація та стимулювання навчальної й творчої діяльності, самопізнання та саморозвитку особистості. Особлива роль у цьому належить позашкільним навчальним закладам. Адже саме вони активно використовують особистісно орієнтовані інтерактивні методики, емпірично-індуктивні образні методи педагогічної діяльності та прийоми експресивного впливу, створюючи при цьому реальні умови для гармонійної соціалізації, навчання вихованців, формування культури людських взаємин.

Теоретико-методологічні основи позашкільного освіти ґрунтуються на педагогічній спадщині А.С.Макаренка, К.Д.Ушинського, В.О.Сухомлинського, С.Русової та наукових працях О.В.Сухомлинської, І.Д.Беха, Т.І.Сущенко, Г.П.Пустовіта, В.В.Рибалки, В.В.Вербицького, С.О.Сисоєвої та інших.

В.О.Сухомлинський був глибоко переконаний, що можливості для всебічного розвитку школярів у позаурочний час дуже широкі, а здібності і схильності дітей Ї різнобічні.

«Різноманітні види праці, з якими стикається дитина, Ї це своєрідні… магніти різної сили, які притягують чутливу стрілку компаса, що вказує дитині її шлях. Чим сильніший магніт, чим цікавіша праця, до якої залучається дитина, тим яскравіше розкриваються її здібності, нахили і покликання саме до цієї праці» (Сухомлинський В.О. Твори. Ї Т.4. Ї С.384).

Діяльність сучасних позашкільних навчальних закладів України, їх основні принципи, мета, зміст навчальної та виховної роботи визначені законодавчими та нормативними актами.

Прийнятий Верховною Радою України у червні 2000 року Закон України «Про позашкільну освіту» визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні, виховні умови для одержання дітьми та молоддю позашкільної освіти. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року №433 «Положення про позашкільний навчальний заклад», а також «Положення про Центр, будинок, клуб науково-технічної творчості учнівської молоді, станцію юних техніків» (наказ МОН України від 16 квітня 2003 року № 238) окреслюють організаційно-правові засади діяльності позашкільного закладу загалом і профільного зокрема.

Указ Президента України від 4 липня 2005 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування освіти в Україні» визначає ряд заходів, забезпечення доступу громадян до якісної освіти, утвердження високого статусу педагогічних працівників в суспільстві. Зокрема: «…розробити і затвердити до 01.09.2005 року Державну програму інформатизації загальноосвітніх позашкільних закладів на 2006/2007 роки…», «…реалізацію в повному обсязі державної Програми розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002Ї2008 роки, визначивши кошти для цієї програми окремим рядком».

Указ Президента України від 09. 06. 2006 року звертає увагу на недопущення необґрунтованої ліквідації, реорганізації та погіршення умов роботи позашкільних навчальних закладів. Наголошується на необхідності вжити вичерпних заходів щодо забезпечення мережі навчальних закладів та їх майна, належного фінансування як основи їх успішної діяльності.

Сучасне законодавство України враховує необхідність забезпечення умов для розвитку творчих інтересів дітей та молоді. Цей принцип є основним у Національній програмі «Діти України».

Більшість місцевих органів управління освітою мають виважену думку щодо значення позашкільних навчальних закладів, докладають зусилля до їх збереження.

Міністерство освіти і науки України, його підвідомчі навчальні заклади наполегливо