Про державне замовлення на здобуття дітьми позашкільної освіти, їх творче, інтелектуальне, духовне, моральне становлення свідчать законодавчі та нормативні акти, прийняті в нашій країні за останнє десятиріччя.

Одним із важливих завдань позакласної та позашкільної роботи вчителя є виявлення, розвиток і реалізації творчих здібностей обдарованої особистості.

У створенні певної системи роботи з дітьми та підлітками педагогам допомагає знання передумов формування обдарованої особистості: наявність від народження відповідних здібностей; наявність із раннього віку середовища, яке стимулює не тільки розвиток здібностей, а й активне самовираження; наявність і вдосконалення належних вольових та емоційних якостей; наполегливість, захоплення якоюсь ідеєю, уміння цінувати час, керувати собою; раннє систематичне тренування новаторського мислення; своєчасне залучення до самостійних експериментів з метою самоствердження.

Однак виявлення обдарованої дитини Ї це тільки початок

шляху. Найважливішим є інший етап, який передбачає психологічну і педагогічну організацію роботи з обдарованими дітьми. Вона вимагає наявності таких педагогічних умов: по-перше, уміння змістовно і грамотно скласти програми розвитку й саморозвитку дитини, організувати нові зв’язки і контакти керівника гуртка з дитиною з метою ствердження виявлених здібностей; по-друге, професійної здатності вселити віру в творчі сили та здібності, бо саме «фактор успіху» має виняткове значення в реальному розвитку обдарованості; по-третє, поводження з дитиною як з особистістю, рівною педагогу. Цьому сприяють спільні роздуми, духовна єдність, дружні стосунки; по-четверте, переваги ускладненого типу пізнання, який передбачає пошук складних, розрахованих на перспективу рішень, здатність мислити по-новому і оригінально, чутливість до нових ідей, винахідливість тощо.

Виконання зазначених вище умов неможливе без використання принципів диференціації й індивідуалізації в роботі з обдарованим дітьми, що відкриває широкий простір для опрацювання надзвичайно гнучкої, педагогічно доцільної методики, особливістю якої є чітка спрямованість на загальний і гармонійний розвиток обдарованої особистості, розширення її соціального досвіду, виховання в неї духовно-моральних якостей.

Вибір способів педагогічної роботи з обдарованим дітьми залежить від їхнього життєвого досвіду, особистих якостей та мотивів діяльності. Проте є одна небезпека: багато обдарованих дітей, особливо в ранньому віці, повністю поринають у світ своїх захоплень, у «свою справу» і не хочуть знати нічого іншого. У такому разі треба терміново створювати умови, за яких учні на власному досвіді переконуються у важливості широкого світогляду. Саме для цього слід залучати їх до критичного аналізу наукових відкриттів для людства, моральних наслідків цих відкриттів для людства, учити ставити власні досліди.

Важливим завданням позакласної та позашкільної роботи є забезпечення належного виховного процесу як складової соціально-педагогічної функції. Невтішні реалії сьогодення (зростання дитячої злочинності, бездоглядності, наркоманії серед неповнолітніх та інше) спонукають суспільство, у перше чергу освітян, до глибокого переосмислення виховної роботи з дітьми.

Хоча в самій назві Закону України «Про за шкільну освіту» вилучено слово «виховання», виховна робота в позашкільному закладі має особливе значення і свою специфіку. Труднощі в її здійснені полягають у тому, що позашкільні заклади часто дублюють ті заходи, які проводяться у школах. Тому позашкільні заклади і школи повинні інтенсивно співпрацювати, щоб доповнювати зміст виховання, виокремлювати і урізноманітнювати ті чи інші найбільш прийнятні й ефективні для кожної освітньої ланки форми та методи виховної роботи.

Першочерговим завданням є забезпечення національно-патріотичної спрямованості навчально-виховного процесу. Інші складові виховного процесу (естетичне, духовне, екологічне, фізичне виховання, правовиховна робота тощо) потрібно розглядати у контексті національно-патріотичного виховання.

Водночас необхідною є робота щодо вдосконалення духовного виховання молодших школярів, які кожного разу, обираючи власну поведінку, орієнтувалися б на цінності гуманного суспільства.

Громадянське виховання – проблема надзвичайно складна, бо об’єднує багато аспектів виховання, у першу чергу таких, як національно-патріотичне, правове, інтернаціональне, екологічне, економічне, моральне і ряд інших. Щоб сформувати в дитини всі необхідні якості громадянина, лише шкільних років не вистачить.

Головна функція громадянськості виражається в усвідомлені особистістю себе як представника свого народу, нації, держави. Основним її аспектом є любов до батьківського роду, повага до старших і турбота про них, бережливе ставлення до природи та її ресурсів, уміння підпорядковувати особистісне суспільному, дотримання звичаїв, обрядів, традицій власного народу, відповідальність перед суспільством за свою поведінку і спосіб життя, відповідальне виконання громадянських обов’язків, правових норм, правова свідомість і самосвідомість, громадянський обов’язок перед родичами, сусідами, земляками.

Наступний пріоритет у позакласного та позашкільної роботи, що сприятиме громадянському вихованню підростаючого покоління Ї упровадження в практику виховної роботи ідей полікультурності й толерантності.

Україна Ї багатонаціональна держава, і для її стабільності названі ідеї життєво необхідні. Майже у всіх країнах світу, як би вони не різнились своїми політичними чи культурними традиціями, існує однакове розуміння слова «толерантність». Терпимість містить в собі повагу до інших і відмову від домінування чи насильства, це властивість відкритості і вільної думки.

Серед важливих громадянських якостей особистості чільне місце належить правовій свідомості.

Правова свідомість Ї це здатність людини через правове мислення правильно відтворювати реальну правову дійсність, адекватно реагувати на неї. Щодо поняття «правова культура», то його слід розглядати як стосовно суспільства в цілому, так і особистості окремо.

Говорячи про правову культуру дитини, необхідно мати на увазі рівень її правової свідомості і правової поведінки, ні в якому разі не можна зводити сутність правової культури до системи правових знань.

Правові знання Ї лише необхідна умова, початок для тривалого процесу її формування. Цей процес передбачає комплексний підхід до формування необхідних якостей особистості. Як один з показників правової культури виступає правова вихованість людини.

Переконливим