Дотримуючись норм родинного виховання, батьки самі розвивали в собі доброчинні цінності, власними вчинками формували те, що хотіли бачити в дітях. Адже в народі по батьках судили про дітей: «Яблуко від яблуньки далеко не котиться», «Яка хата – такий тин, який батько такий син», « Який кущ, така хворостина, який батько, така й дитина».

В основі традиційного родинного виховання лежить спільна трудова діяльність батьків і дітей. Упродовж віків українці вважали працю мірилом духовних і фізичних якостей людини. Ще в часи Давньоруської держави хлопчиків готували до трудової діяльності, до виконання функцій годувальника сім’ї та її глави. Дівчаток залучали до жіночої праці, вчили прясти, ткати, шити тощо. Батьки прищеплювали дитині не тільки трудові навички, а й любов до праці, виховували свідоме ставлення до неї, культуру праці, нетерпимість до неробства, ледарства, байдикування.

Родинна етнопедагогіка звертає увагу на виховання дітей прагнення жити й творити за законами краси.Українці завжди намагалися прикрасити свій побут, одухотворити працю, облагородити стосунки між членами родини. Дітей вчили привітності, ввічливості, вихованості у спілкуванні з людьми. Розвитку естетичних почуттів і смаків сприяла поетичність і мелодійність пісень, краса танців, обрядів, традицій, звичаїв. Виростаючи в цій атмосфері, діти розвивали творчі сили: вони вчилися співати, танцювати, приказувати, добре поводитися серед людей, виготовляти предмети ужиткового мистецтва. Все це виховувало у підростаючого покоління високі естетичні і етичні ідеали, потяг до прекрасного, любов до отчого дому, родини, природи, свого краю.

Просвітницька діяльність Ярослава Мудрого

За історичними даними першим, хто зацікавився розвитком формування гуманістичних цінностей особистості був князь Ярослав Мудрий. У період його правління на Русі остаточно утвердилося християнство, сформувалася організація руської православної церкви, засновано Київську метрополію. Нестор Літописець розповів про його діяльність так: «Особливу увагу приділяв тому, щоб збільшувати всюди число храмів,... поширювати книгу і освіту...».[23] Монастирі, зокріма Києво – Печерський, стали за Ярослава осередками освіти. Ченці вивчали грамоту, основи наук, співи, малювання, мозаїчну справу, медицину тощо.

Князя справедливо вважають поширювачем книжності на Русі. У скрипторії, призначеному обслуговувати перекладачів Ярослава Мудрого, працювали високо кваліфіковані каліграфи, оскільки необхідно було швидко розповсюджувати нові переклади, а також переписувати різноманітні книжки.

Сам Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, любив читати. Як зазначав літописець, « до книг виявляв охоту, часто читаючи їх в день і в ночі. І зібрав книгописців дуже багато, які перекладали з грецької на слов’янську мову. І написали вони багато книг, по яких віруючі люди вчаться і насолоджуються вченням божественим» [23]. З цих книжок було створено першу на Русі бібліотеку, яка містилася в храмі святої Софії – премудрості Божої й налічувала понад 900 томів.Це були твори грецьких мислителів, що мали тлумачення, доповнення, роз’яснення місцевих київських діячів. Виховні ідеали того часу відображено у «житіях святих». Найвідомішим є «Патерик» - оповідь про життя святих, написана ченцями Києво-Печерської лаври.

За князювання Ярослава Мудрого було зроблено спробу фіксування історії Київської Русі, нею став літописний звіт «Повість минулих літ». У ньому говориться про те, що в період правління Ярослава Мудрого в новозбудованій Софії Київській (1037) було відкрито школу, яка продовжувала найкращі традиції Володимирової. Це був вищий навчальний заклад, створений на століття раніше від перших університетів у Західній Європі. Тут навчалися митрополит Іларіон, посадник Остромир, Ратибор, кодифікатори «Руської правди» Коснячко, Перенег, Никифор Киянин, діти Ярослава, а також за деякими джерелами, шляхетні іноземці: діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич, наступник датського престолу Гершан та інші.

Значне місце в історії загалом та історії педагогіки посідає твір Ярослава Мудрого «Руська правда». В деяких статтях вона віддзеркалює вплив візантійського, скандинавського та польського права, але грунтується суто на народній системі гуманістичних цінностей: вона не знає смертної кари, кари через скалічення, навіть тілесних покарань, які застосовувлись в церковних судах.

Характерними прикладами є статті про вбивства. Вбивство каралось сплатою податку, частина якого йшла князеві, а частина – родині вбитого, замість помсти. Враховувалися обставини вчинку: свідомий, у стані афекту, в стані сп‘яніння. Цікавою є стаття, що дозволяє вбити злодія тільки на місці злочину або в разі його спротиву. Тяжко каралася образа честі.

Таким чином, юридично закріплювалися суспільні норми, в яких знайшли відбиток народні цінності: визнання рівності людей, їхнїх прав і свобод, обов’язків перед іншими людьми, родиною, народом і державою, ідеї гуманного співжиття, повага до закону.

Низка статей «Руської правди» свідчать, яке почесне місце в сім’ї належало жінці – дружині і матері – і як держава охороняла її права. Так, мати-вдова мала широку свободу розпоряджатися своїм майном, могла віддавати його, кому хотіла зі своїх дітей (стю 106). Після розподілу майна за матір’ю залишалось право на її спадкову частку. Чоловікові було заборонено покидати хвору дружину, а дружині – чоловіка ( ст. 10). Було закріплено покарання батьків, які примушували доньок вийти заміж проти їх бажання, якщо в результаті цього вона хотіла покінчити життя самогубством. Встановлювалася кара і тоді, коли батьки забороняли їй виходити заміж за власним бажанням (ст. 44). За побиття сином батька чи матері передбачалось подвійне покарання (ст. 42).

Мати-вдова після повторного одруження несла повну відповідальність перед дітьми за витрачене нею майно батька й повинна була відшкодувати їм збитки в разі потреби ( ст. 101).

Таким чином у «Руській правді» знайшли відображення найважливіші родинні цінності часів правління Ярослава Мудрого. Вболівання за здорову