Її функція поширювалася і на ритуали, пов’язані з Масляною (Масницею, Сирною неділею, Масляницею), котру православна церква включала до свого календаря під назвою «Масляний тиждень». Щедра трапеза, що супроводжувала Масляницю, уособлювала радощі. Ідея пробудження, котра становила сутність Масляни, не обиежувалася пробудженням людських почуттів, а стосувалась оновлення всього живого. Люди намагалися обрядовими способами прискорити цей процес, звільняючись від зими, смерті, мороку. Для цього спалювали або розривали солом’яне опудало Морани (Мари) - слов’янської богині смерті, при цьому її повертали землі, щоб дати силу для нового врожаю.

Близьке до обрядових дій Масляниці давнє свято весняне свято Юрія. Як і багато інших дохристиянських свят, воно канонізувалося, однак по суті існують два різних свята – церковне й язичницьке. Функції давнього свята Юрія надзвичайно широкі. Найголовніше ж призначення цього свята полягає у відмиканні навесні неба та землі. Довкола цієї ідеї будувалася вся система обрядів, ритуалів та прикмет. «На Юрову росу» вперше виганяли в череду, на росі ній качалися, бо вона цілюща, а дівчата вмивалися нею для краси. Гуцули під Юрія палили вогні, а череду освячували водою. В інших регіонах України влаштовували в полі хороводи, а також громадські трапези.

Головним весняним святом у народі завжди вважався Великдень – свято, яке пізніше християнська церква поєднала з Воскресінням Христовим. Воно досить органічно поєднувало давні язичницькі ритуали та церковні обряди. Великодень – це цілий цикл, який включає такі основні компоненти: Страсний тиждень, що у свою чергу поділявся на Вербну неділю ( або суботу) і Чистий четвер; Великдень (Паска) та Світлий (Великодній) тижденнь, до якого входили радуниця (шанування предків) і Світлий (Волочильний) понеділок.

У Вербну неділю освячували в церкві лозини верби, якими потім били домочадців та худобу, при цьому приговорюючи: «Верба хльос, бий до сльоз, рости на здоров’я» або: «Верба б’є, я не я б’ю, за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко»[23]. Четвер напередодні Паски пов’язувався з очищувальним обрядами зокрема, люди обливалися водою, принесеною з джерела до сходу сонця. Прийнято було дзвонити у дзвони, щоб відлякати нечисту силу, та влаштовували гуляння на церковному подвір’ї. Починаючи з п’ятниці дзвони замовкали.

Великдень сприймали як найсвітліше свято. У цей день знову повсюди розносився церковний благовіст (при цьому вважалось, що чим гучніше дзвонити, тим багатший буде врожай).

Літній обрядовий цикл включає в себе такі свята: русалії, Зелені свята (св. Трійця), Купала (Івана Купала), Петрів день (св. Петра і Павла), Маковія, Іллін день, Пантелеймона Цілітеля, Спаса, а також богів Лада та Ярила, які забуті зараз.

В літньому обрядовому циклі дійства відбувалася навколо води і сонця, вшановувалося сонце,рослин, предків і були покликані забезпечувати врожай. На це спрямовувалися русалії – перший обрядовий тиждень перед Зеленими святами. У народі вважали, що в цей час русалки виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат.

З міфологізайією русалок пов’язаний не тільки русалчин тиждень, а й усі Зелені свята. На русалії дівчата укладають з мавками тимчасовий посестринський союз. На Семик (сьомий четвер після Великодня) здійснюють обряди на честь русалок і всіх заложних покійних. Причому поминки визначалися особливою веселістю й гучністю, щоб відлякати нечисту силу. В українців було прийнято розмальовувати яйця перед Трійцею у жовтий колір і роздавати їх дітям у пам’ять про померлих дітей.

Купальські свята вирізняються особливою поетичністю та чарівністю, адже у цей час пробуджувалась всіляка нечиста сила, дозрівало чудодійне зілля, розквітала папороть. Існувало повір’я: хто встигне зірвати гілку папороті (а вона розквітає опівночі, загорається вогнем і тут же осипається), тому відкриваються заховані скарби, а сам він дістане чудодійну силу та знання. Отож, у ніч на Купала сміливці шукали в лісі папороть, дівчатаворожили на вінках. Молодь десь над водою запалювала вогні і стрибала через них.

Центральне місце у святі займало прикрашання ритуального деревця – купайли ( купайлиці, гільця, морени). Ним слугувала гілка верби, вишні або ясення, прикрашена польовими квітами, паперовими стрічками, запаленими свічками. Довкола купайлиці дівчата водили кругові танки, співали про кохання та сватання. Подекуди його «купали»у воді, а потім розламували й роздавали кожній дівчині, щоб велося багатство.

До жнивних свят належать також Маковія та Спаса. На Маковія святили мак, зілля та збіжжя, на Спаса – також плоди і мед. Цими святами й завершується цикл літньої обрядовосі.

Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а вбирає окремі, часом розрізнені звичаї та прикмети. Втім їхній загальний характер визначається станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переноситься у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

Розпочинається осінній цикил із свята Семена, яке збігалося з новим церковним роком. Увесь цикл включає такі свята та обряди: Семена, Покрови, св. Дмитрія, Кузьми та Дем’яна, Введення, Катерини, св. Георгія, Андрія, св. Варвари та св. Миколи.

Обряди осіннього циклу переважно були спрямовані на родинне життя. З Покрови починалися весілля. Те, що весілля припадали саме на перші місяці осені, не є випадковим: вони збігалися зі шлюбними сезонами давнини, і недарма день покровителів шлюбу козьми та Дем’яна відзначався саме у цей період. Інші свята осінного циклу також пов’язані з одруженням чи ворожінням про обранців. Ворожили і на Введення, і на Катерини, і на Андрія, причому цих ворожінь була велика кількість.

Крім суто родинного спрямування, свята осінного циклу позначали і стадійність природи. Найбільш виразно це проявлялосьу святі Дмитра. Дмитра зображали тримаючим ключі якими