Відображення родинної педагогіки в роботах митрополита Іларіона та Феодосія Печерського.

Велике значення має просвітницька діяльність митрополита Іларіона. З його ім’ям повя’зане створення вченого гуртка при Софіївському соборі, формування там осередку вищої освіти, заснування бібліотеки. Митрополит вивів руську церкву з під константинопольської опіки, різко виступив проти вчення про богообразність одного народу, був поборником політичної та культурної самостійності Київської Русі.

Важливою складовою просвітницької діяльності митрополита Іларіона стала участь у практичних освітніх заходах князя. Різноманітні джерела повідомляють, що після завершення будівництва Софіївського собору в 1037 році, Ярослав Мудрий розмістив в одному з його приміщень нову школу, відкрив майстерню, в якій перекладались і переписувались книжки, створив велику бібліотеку, яка стала фундаментальною навчальною базою школи. Найактивнішу участь в цьому процесі брав Іларіон.

Перебуваючи біля витоків Давньоруської школи, митрополит Іларіон, інші представники руського освідченого духовенства вплинули на зміст і характер навчання в ній. Школа приймала стільки учнів, скільки вважала за потрібне. Подібно до візантійських і західних університетів програми не було. Деяка послідовність у вивченні предметів ґрунтувалась на традиції або внутрішньому співвідношені окремих питань і дисциплін. Давньоруська вища школа не поділялась на факультети, не присуджувала вчених ступенів. У той час вона давала змогу вивчити «афінські премудрості»: філософію, граматику, математику, астрономію, право тощо.

Однією з цінних пам’яток давньоруської літератури є «Слово про закон і благодать» Іларіона. Він розглядав закон – як рабство, а благодать – як свободу. Особлива увага у творі приділялась серцю – органові, завдяки якому стало можливо «залучення людини до Божої істини». Вшановуючи Володимира, митрополит підкреслював, що саме в серці князя «воссяв розум» він приніс християнство на землі руські, «слово» просякнуте глибоким патріотизмом: виховним ідеалом, він вважав підготовку молодого покоління до захисту рідної землі.

Упрдовж тривалого часу залишалась поза увагою дослідників творчість Феодосія Печерського. Видатний церковний діяч, просвітитель, ігумен Києво-Печерського монастиря, автор низки творів навчального характеру, Феодосій народився в заможній родині в місті Василькові під Києвом. Коли хлопцеві було 13 років, батько помер. З підліткового віку Феодосій вирізнявся релігійністю, благочестями, що викликало гнів матері, але привернуло увгу володаря міста Курська, де на той час він проживав. Феодосія було призначено читцем і півчим у домашній церків панича. Такі зміни відкривали юнакові шляхи до високих посад, але світське життя не приваблювало його. В 1055 – 1056 р.р. він вирушив з паломниками до Києва, де постригся в ченці й оселився в печері разом з Антонієм і Никоном. Таким чином, Феодосій став одним із засновників Києво – Печерського монастиря й був його другим ігуменом з 1062 до смерті.

Феодосій залишив велику літературну спадщину. Його твори стосувались не лише християнської моралі, а відображали через призму релігійних елементів побут, звичаї духовних та світських осіб. Мов червоню ниткою крізь усі твори протянуто патріотизм, любов до людей, родини.

Феодосій Печерський був переконаний, що багата людина ніколи не стане праведною, бо прагне багатства, що рано чи пізно зведе її з дороги до Бога: «Як же можемо ми з чистою молитвою звертатись до Бога, маючи в келіях скарби?» [16]. Власність у монастирі за правління Феодосія була спільною. Як пише Нестор Літописець, ігумен: «постійно обходив келії учнів своїх. Якщо знаходив що-небудь у кого – або їжу якусь, або одяг, не передбачуваний статутом, або якесь майно, то вилучав і кидав у піч» [16].

У повчанні «Про кари Божі» Феодосій використав елементи з болгарської збірки «Златоструй», укладеної за царя Симона, яка містила тексти Іоанна Златоустого. В творі, зокрема акцентувалося на негативному впливові пияцтва та розпустних видовищ. В іншому творі, « Слова про терпіння і про любов, і про піст» дізнаємося про конфлікт, який виник між ігуменом і частиною монастирської братії через небажання останніх використати прибутки монастиря, що дедалі зростали для благодійництва. Позиція Феодосія була незмінна і жорстка - чернець має жити в бідності і праці. А додаткові кошти віддавати тому, хто їх потребує: «...взявши заповідь Благого Владики, це кажу вам: «належить нам від трудів своїх годувати вбогих, подорожніх, а не неробствувати і ходити з келії до келії!» [16].

Відображення родинної педагогіки в «Повчанні» Володимира Мономаха

Чи не найважливішю в історії нашого народу є посать Володимира Мономаха, період правління якого став часом розквіту художньо-мистецької та літературної діяльності Київської Русі. Програмним твором князя було його знамените «Повчання» дітям, а також «Інь кто прочтет». Провідними ідеями «Повчання» стали: спільність у діях між руськими князями, пропаганда помірності у всьому, взаємна поступливість, політична обережність, послух і покора старшим, повага до справ молодших; чільні гуманістичні цінності – загальнолюдські (добро, правда, любов, гідність тощо); національні (патріотизм, етнічна гідність, історична пам ’ять тощо); сімейні (подружня вірність, піклування про дітей, пам’ять про пращурів тощо );релігійні; цінності особистого життя, з-поміж яких мудрість виокремлюється як пріорітет: «...старших шануй, як батька, а молодих як братів. У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте: не покладайтеся на тивуна (помічника), ні на отрока (слугу), щоб не насміхалися ті, що приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого...Жону свою любіть, але не дайте їй влади над собою.

Більше за все - гордощів не майте в серці і в умі... Хай не застане вас сонце в постелі...» (