Сімейна обрядовість становить систему свят, обрядів та ритуалів, якими відзначаються всі найважливіші події людини від її народження до смерті; крім того, вони закріплюють про неї пам’ять і після смерті.

Витоки формування сімейних обрядів нерідко були пов’язані з магічними актами, що мали різне функціональне призначення. Умовно їх поділяють на спонукальні та запобіжні. З розвитком знань, поширенням християнства на Русі магічний аспект цих обрядів поступово зник, а ритуальні дії перетворювалися на традиційні розваги. Разом із появою нових дій та ритуалів старі продовжували зберігатися, видозмінюючись певним чином.

Родина разом з сільською громадою здійснювала функцію охорони і передання традицій. Принципи і норми, що склались в народу згодом знайшли своє відображення в діяльності державного законодавства.

Сімейна обрядовість.

Сімейні обряди складаються з кількох етапів, що пронизують все життя людини від народження до смерті: родильні, весільні, поховальні.

Родильні обряди, що супроводжують народження дитини та її прилучення до свого роду, поділяються на чотири основних моменти: власне народження; очищення матері та повивальної бабки; прийняття новонародженого до роду і громади; соціалізація дитини. Ці обряди здійснюються через послідовний ряд дій: народження, очищення, ім’янаречення, обрання кумів, провідок, зливок, хрестин, похрестин, пострижин.

Родильна обрядовість належить до числа особливо делікатних сфер, і тому вона найбільш ретельно використовувала послідовні дії та обереги. Особливо це стосувалось першого етапу народження, коли місце пологів зберігалось у таємниці, а коло задіяних осіб обмежувалось до трьох: породіллі, баби-повитухи та чоловіка породіллі. Традиційним місцем пологів була комора чи лазня, або й поле: дітей, що народилися на ниві, називали житничками. Про пологи намагалися не говорити нікому, навіть повитуху запрошували в останній момент. Повивальна бабка ( в різних регіонах вона мала різні назви: баба-бранка – на Правобережжі, баба-пупорізка – на Наддністрянщині, баба – в Поліссі тощо ) завжди обиралася з числа найповажніших жінок села і була, як вважали, пов’язана з магічними силами.

У процесі народження постійно вдавалися до певних традиційних дій. Коли пологи були важкими, повитуха наказувала відчинити всі замки, повідкривати двері, вікна, скрині, розщепити коміри сорочок, навіть просила відчинити царські ворота в церкві, а потім обкурювала породіллю зіллям. Найдосвідченіші повитухи використовували прийоми медицини: вони вправно робили породіллі масаж, компреси з льону, розтирання маслом, вигрівання гарячим зерном. Приймаючи пологи, баба намагалася прищепити дитині необхідні риси характеру: хлопцеві, «аби господарем був», пуповину відсікали на сокирі, а дівчинці, «щоб доброю пряхою була», - на гребені[13]. Одночасно з цим вона використовувала такі обереги, як обкурювання дитини димом, у рукав сорочки, в яку завертали новонародженого, клала вузлик з печиною ( шматком глини від печі ), кусень хліба з салом або сіль та свічу; ще один такийже вузлик кидала на перехресті доріг з словами: «На тобі, чорте, плату!»[13].

Коли утаємничені процедури завершувались, давали знак, або вивішували на високій жердині сорочку породіллі, або, як це прийнято у Карпатських гірських селах, стріляли з рушниці чи розпалювали багаття. Для родичів та сусідів це слугувало сигналом, що можна провідати породіллю. Такі провідування мали назву одвідками. За звичаєм, приходили лише заміжні жінки з невеличкими подарунками – пирогами, ласощами.

Одвідки іноді поєднували з обрядовим купанням, яке мало як гігієнічне так і обрядове значення пов’язане з водою. Щоб дитина росла здоровою використовували освячені трави та квіти (свячене зілля). При купанні дівчинки додавали меду, а іноді й молока. Хлопчикам клали корінь дивосилу або сокиру, щоб був сильним й господарським. Кожен, хто приходив на купання мав кинути монету «на щасття».

Одним з найважливіших моментів родильної обрядовості був звичай прилучення новонародженого до громади, який нерідко поєднував декілька обрядових дій: ім’янаречення, хрестини та обмивання (зливання).

У сімейній обрядовості українців було прийнято відзначати пострижини – річницю від дня народження дитини. Посеред хати на долівці простилали вовною догори кожух, садовили на нього хлопчика, і названий батько вистригав своєму похресникові трохи волосся навхрест.У гуцулів цей обряд називався обтинанням. Дівочий різновид пострижин – обряд заплітання (у Закарпатті він проводився через п’ять років після народження) – урочисте плетення навхрест перших кісок. Для цього обряду батьки запрошували хрещену мати, якій дарували калач та хустку[23] .

Українська весільна обрядовість поділяється на три взаємопов’язаних цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів включає ряд обрядів.

Все починається з сватання (рушників, словини, брання рушників, змовини), коли представники родів молодого і молодої домовляються про весілля. Існувало три варіанти сватання. Один з варіантів передбачав викрадення молодої, звісно з її попередньою згодою. Сміливці-викрадачі переховувались в лісі не менше доби. Другий варіант, це сватання дівчини до хлопця. Він мав два різновиди: сватання самої дівчини і сватання хлопця свахою дівчини. До самостійного сватання дівчина зверталась переважно тоді, коли хлопець її ошукав. Третій різновид сватання є найбільш поширеним – сватання дівчини через сватів. В цьому випадку батьки благословляли молодих і дівчина перев’язавши старостам рушники через плечі, подавала зарученому на тарілці хустку.

В тих випадках, коли дівчина не давала своєї згоди на одруження, вона повертала старостам принесений ними хліб, а молодому подавала гарбуз чи макогін. Про такого хлопця