Практика так само, як для відчуттів, сприйнять і для мислення є критерієм істини. Висновки й узагальнення, які робить людина, виходячи з загальних положень, перевіряються практикою, що, вносить виправлення в розумову діяльність, також практика є га-лузь застосування результатів розумової діяльності. Мислення як опосередковане й узагальнене відображення дійсності є вищим психічним процесом, властивим тільки людині. У тварин є тільки зачатки мислення в процесі орієнтованого мані-пулювання.

1.2 Форми мислення

Основними формами мислення є поняття, судження й умо-виводи.

Поняття — це форма мислення, що відображає істотні власти-вості, зв'язки і відносини предметів і явищ.

Кожен предмет має велику кількість ознак. Ці ознаки в свою чергу поділяються на істотні і неістотні. Істотні ознаки предмета - — це група ознак предмета, кожен з яких, окремо взятий необхідний, а усі разом достатні, щоб з їхньою допомогою можна було відрізнити даний предмет від всіх інших. Пізнаючи істотні власти-вості, предметів, люди позначають ці властивості словами. Слово є матеріальна оболонка понять [22].

Поняття прийнято відрізняти за ступенем відволікання:

- абстрактні;

- конкретні.

Коли зі всіх ознак предмета виділяється певна сукупність ознак, які характеризують саме цей предмет чи групу йому подібних, то ми маємо справу з конкретним поняттям (місто, ідея). Якщо ж відволікання виділяє в предметі одну яку-небудь ознаку і робить цю ознаку предметом вивчення, розглядає його як особливий пред-мет, то виникає поняття абстрактне (доблесть, рівність). За обсягом поняття поділяють на одиничні і загальні.

Одиничним називається поняття, що може бути віднесене тіль-ки до одного єдиного предмета незалежно від того, до якого класу * належить цей предмет (Курська битва, автор «Горе з розуму»). Загальним називається поняття, що відноситься не до одного пред-мета, а до класу предметів, притім до будь-якого предмета цього класу (держава, інститут, підприємство).

Усяке поняття виникає на почуттєвій основі шляхом відгалу-ження від предметів якоїсь частини ознак. Простежимо ступені роз-витку поняття.. У зв'язку з ним необхідно відзначити розходження понять і уявлень:

1) уявлення з наочними образами предметів, а поняття завжди ви-ражаються словами;

2) у понятті мисляться тільки істотні властивості відображених предметів, у той час як в уявленнях ми описуємо і несуттєві, ви-падкові ознаки предмета;

3) уявлення в значній мірі обумовлені індивідуальними особливос-тями особистості сприймаючої людини, а поняття про цей і той же предмет у різних людей однакові.

Судження — це форма мислення, що дозволяє встановлювати найпростіші зв'язки між пізнаваними предметами і явищами навко-лишнього світу і їх властивостями й ознаками. Судження є вислов-леннями про щось. Судження бувають стверджувальними і негативними, тобто можуть стверджуватися чи заперечуватися які-небудь відносний між предметами, подіями і явищами дійсності [14].

В залежності від того, чи відноситься те, що ми заперечуємо чи
стверджуємо, до одного предмета, до деяких предметів відомого
класу чи до кожного предмета, судження будуть одиничними, частковими і загальними. Наприклад, одиничне судження — «Ця людина ніколи не відступить від даного слова», часткове — «Деякі метали важчі за воду», загальне – «Всяке тіло, занурене в рідину, зазнає тиску знизу нагору, рівному витиснутій рідині».

В залежності від того, як судження відображають об'єктивну дійсність, вони є щирими і помилковими. Щире судження виражає такни зв'язок між предметами і їх властивостями, який існує в дійс-ності. Помилкове судження, навпаки, вважає такий зв'язок між об'єктивними явищами, який в дійсності не існує. Істинність суд-жень перевіряється практикою.

Різні види суджень з боку їхньої структури вивчає наука логіка. Психологія вивчає головним чином зміст судження. Логіка вивчає закони мислення. Психологія вивчає мислення в тім вигляді, як воно протікає практично, будучи однією зі сторін психічного життя людини. Послідовний зв'язок суджень при викладі називають мірку-ванням. Форма мислення, у якій з одного чи декількох суджень виво-диться нове судження, називається умовиводом. Вихідні судження, з яких виводяться нові судження, називаються посилками умовиводу. Умовиводи бувають: дедуктивними, індуктивними, умовиводи за аналогією [13].

Індукція — хід думки від одиничного до загального. Індукція починається з нагромадження знань про можливо більшу кіль-кість в чомусь однорідних предметів. Узагальнюючи подібні фак-ти, ми робимо твердження про приналежність даної ознаки всім предметам, що входять у даний клас (усі метали проводять елект-рику).

Дедукція - хід думок від загального до одиничного.

1.3 Види мислення

У житті людині приходиться вирішувати завдання, різні за змістом. Відповідно до цього її мислення може бути:

Наочно-діюче мислення — це найпростіший вид мислення, відображення зв'язків і відносин предметів і явищ, які безпосеред-ньо включені в практичну діяльність людини. Воно виявляється не в словах, а в практичних діях [7].

Наочно-образне мислення — це вид мислення, яке обов'язково спирається на сприйняття і уявлення. Зв'язок мислення з практични-ми діями тут скорочується, не такий тісний і безпосередній, як у ви-падку наочно-діючого мислення. У ході пізнання людина чітко собі уявляє об'єкт і мислить наочними образами, які виникли раніше. Разом з наочними образами