Висновки до І розділу

У педагогіці і філософії немає єдиного підходу до визначення правової культури. Більшість дослідників правову культуру розглядають як якісний стан правового життя суспільства, який визначається досягнутим рівнем розвитку правової системи, законності та правопорядку, правової освіти й обізнаності різних верств населення з правом, а також ступенем гарантованості державою основних прав і свобод людини.

На сьогоднішній день правова культура набула нового визначення. Цю проблему досліджували такі ук-раїнські вчені, як В.Бабкін, М.Коцюба, В.Котюк, П.Мартиненко, А.Мащок, Є.Назаренко, П.Рабінович, В.Селіванов, С.Тихонова та ін. В їх працях характеризується нова сутність правової культури, а саме: правова культура не зводиться лише до правосвідомості громадян суспільства. Вона визначається як сукупність досягнень суспільства, його соціаль-них груп та громадян у галузі регулювання суспі-льних відносин, яке забезпечує верховенство пра-ва в суспільному житті, тобто панування у суспі-льному житті правових принципів справедливос-ті і гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця люди-ни як вищої соціальної цінності.

У рамках соціальної філософії право, правова культура визначаються як фактори соціального управління. З філософської точки зору право є органічною єдністю норм, відносин і поглядів, що діють у суспільстві і має первинні, об’єктивні властивості. Всякий управлінський процес має динамічний, певним чином замкнений характер, який включає вироблення й прийняття певної норми права і закінчується досягненням заданого результату. Однак вказаний процес органічно пов’язаний і певним чином базується на складовій частині права – правовій культурі.

Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури — політичної, мо-ральної, естетичної. Це комплексний процес, оскільки всі правові явища оцінюються свідомістю не лише правовою, але й моральною, будь-які порушення законних приписів розглядають як аморальні

Прийняття законів, ін-ших нормативно-правових актів, що визначають і регламентують державну політику щодо дитинства, засвідчує ці-леспрямованість у створенні умов для зміцнення та забезпечення прав і сво-бод юних громадян незалежно від міс-ця їхнього проживання. Водночас, нез-важаючи на широке правове поле, все ще існує проблема з удосконалення чинного законодавства щодо захисту дітей. Незважаючи на встановлені нор-мативи, має місце й організаційна проб-лема, проявом якої є неукомплектова-ність служб, покликаних захищати ди-тинство; неузгодженість міжвідомчої взаємодії; дублювання функцій у робо-ті з різними категоріями населення. З огляду на це вирішення згаданих кадро-вих проблем має стати одним із перших кроків з удосконалення державної по-літики щодо дітей.

Розділ ІІ. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СИСТЕМИ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ

2.1. Роль соціального педагога в формуванні правової культури учнів

Працювати, жити, бути захищеним, неможливо не знаючи межі прав і свобод громадян, дозволеного і забороненого в інтересах суспільства. Проте активну в правовому відношенні людину необхідно формувати з дитинства, особливо у шкільному віці. Саме тому перед школою стоїть завдання розширити правові знання школярів, сформувати в неї високу відповідальність перед суспільством і державою, виховати молодих людей у дусі беззаперечного дотримання права і моралі. Виконання цих завдань педагогічними колективами сприятиме формуванню у школярів таких морально-правових якостей, які стануть на заваді допущенню ними проявів асоціальної поведінки [41,с.56].

Людина уже від народження наділена правами за окремими законами держави, однак вона завжди має пам’ятати, що поряд з нею живуть інші люди котрі також мають права. З часом, у процесі життя, після досягнення встановленого законом віку, людина набуває здатності мати обов’язки і нести відповідальність за свої дії. Тому реалізовувати свої права, не порушуючи при цьому прав та інтересів інших, це своєрідне мистецтво жити. Досягти такого балансу людина може лише через страх перед відповідальністю, і, перш за все, тоді, коли вона у своїх діях керується совістю, порядністю, людяністю, добрими намірами, чесністю, повагою до оточуючих [40,с.338].

У зв’язку з тим, необхідно практична реалізація тріади “соціально-правове виховання ? соціально-правове навчання ? соціально-правова просвіта”. Потрібно виходити з того, що юнацтво живе у суспільстві і для його соціалізації необхідно зануритися у сучасне соціокультурне середовище завдяки засвоєнню права. Закон України “Про органи служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх”(від 25.01.1995р.) правове виховання дітей виокремлено як одне з основних завдань загальноосвітньої школи.

Соціально-правове виховання ? цілеспрямована, систематична діяльність органів та соціальних інститутів, що передбачають забезпечення дітей і молоді соціально-правовими знаннями, перетворення цих завдань в особисті переконання кожного та формування на цій основі відповідального ставлення до власних вчинків, до поведінки в цілому, з метою формування соціальної правосвідомості та соціальної правової поведінки.

Соціально-правова просвіта у загальній освітній системі виховання вирішує притаманні лише їй завдання. До них можна віднести, по-перше, формування в індивіда поваги до законів та норм моралі, правоохоронних органів, правильної правової орієнтації, формування переконаності у необхідності права для суспільства та його членів; підготовка молоді до свідомого вибору соціально-правомірних варіантів поведінки, озброєння системою соціально-правових знань.

Другим завданням правового виховання є формування в учнів активної життєвої позиції у соціально-правовій сфері, участь у боротьбі з правопорушеннями, звички дотримуватися чинного законодавства, володіти почуттям особистої відповідальності за сою поведінку, розуміння невідворотності покарання за порушення правових норм, формування в молоді глибокого розуміння своїх юридичних, моральних прав та обов’язків.

Третім завданням соціально-правового виховання є подолання у свідомості окремих неповнолітніх та молоді помилкових правових поглядів і переконань, негативних звичок у поведінці, які сформувалися внаслідок недостатньо орієнтованого виховання, формування