1.Безперечно, засвоєння соціально-правових знань потребує врахування вікових особливостей учнів, а також розкриття змісту правових норм стосовно конкретного віку. Дуже важливо при здійсненні соціально-правового виховання дітей та учнівської молоді дотримуватись певних принципів роботи з ними, володіти знаннями про специфічні принципи соціально-правового виховання, які дають змогу добирати оптимальний зміст, ефективні методи і форми роботи з метою формування соціальної правової мотивованої свідомості учнів, вироблення у них навичок і звичок соціально-правомірної поведінки.

2. Проте, соціально-правове виховання не буде ефективним, якщо кожний із його аспектів не буде мати практичного спрямування. Учні повинні не лише отримувати правову інформацію під час виховних заходів, не лише знайомитися зі своїми правами й обов’язками, але й свідомо застосовувати отримані знання відповідно до конкретного виду діяльності, правильно користуватись своїми правами, виконувати свої обов’язки, в конкретних життєвих ситуаціях.

3. Найважливіший у правовому відношенні є питання, що є джерелом надходження до учнів правової інформації, який виховний інститут справляє на них найбільший вплив у плані правової просвіти. У цьому плані привертає увагу те, що Конвенція ООН про права дитини в статті 17 визнається важлива роль засобів масової інформації, а доступ дитини до інформації і матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральному благополуччю, а також її здоровому фізичному і психічному розвитку повинно забезпечуватися державою. У статті 42 наголошується, що держава “зобов’язана використовуючи належні дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих так і дітей”[40,с.339].

4. Звичайно, засоби масової інформації не є основним джерелом поінформованості підлітків, щодо соціально-правових знань. Тому пропаганда законів щодо захисту прав у ЗМІ може бути ефективною, якщо теле- або радіопередачі будуть висвітлювати основну тезу документа, а потім поступово доносити до молодіжної авдиторії її зміст. У зв’язку з цим було б доцільно організація випуску спеціальних книжок, брошур, розрахованих на школярів різного віку. При цьому ЗМІ мають знати свою форму подачі матеріалу, в якому було б відображенні основні ідеї і положення Конвенції ООН.

5. Для підлітків і старшокласників найбільш ефективним засобом друкованої пропаганди мають бути статті в періодичних виданнях, насамперед у популярних молодіжних газетах та журналах. Головним принципом подачі змісту повинні бути емоційність і жвавість викладу з одночасною актуалізацією поняття “Конвенція про права дитини”.

6. Головним провідником знань для учнів у школі є вчитель. Тому у першу чергу, доцільно надати належну соціально-правову інформацію вчителям. У зв’язку з цим, пропаганду ідей і положень Конвенції ООН серед педагогів доцільно зосередити на двох основних напрямках: щодо загального розвитку педагога, здатною здійснювати виховання і навчання в умовах демократичної школи у дусі Конвенції та щодо професійної підготовки вчителя до викладання Конвенції ООН .

З цією метою доцільно: відкрити у педагогічних журналах (“Рідна школа”, “Педагогіка” й ін.) спеціальні рубрики з умовною назвою “Права дитини”; випустити низку книг і брошур інформаційно-методичного характеру на допомогу вчителю з метою використання ідей і положення Конвенції в курсах, спецкурсах, факультативах, бесідах, консультаціях; випустити інформаційні матеріали (буклети, пам’ятки, листівки) для неповнолітніх, батьків, вчителів, у яких би надавалась інформація про установи, організації, де можна отримати юридичну допомогу; передбачити створення спеціальних передач, що дали б вчителю загальні орієнтири щодо інформаційних джерел з проблем прав дитини, соціально-педагогічної інтерпретації законів, методичних розробок для включення у навчально-виховний процес матеріалів Конвенції; розробити рекомендації з використання факультативу “Прав дитини” у навчально-виховному процесі школи (у циклах загальноосвітніх предметів, спеціальних просвітніх структурах, у позакласній і позашкільній роботі).

7. Подача соціально-правової інформації повинна відбуватися з урахуванням вікових особливостей дітей. Чітке усвідомлення дітьми після закінчення школи своїх прав і спосіб їх захисту, володіння інформацією щодо державних органів, куди можна звернутися за допомогою, можливих труднощів та шляхів їх подолання у рамках чинного законодавства може стати гарантом їхньої успішної соціалізації.

8. Важливим аспектом у вихованні школярів є створення умов для соціально-правової освіти. Вона може впроваджуватися в інформаційній та практичній формах, це ? навчальна та публічна лекція, диспути, бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузях права, прес-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань “круглі столи” з правових питань.

Основним підручником правової освіти для школярів може бути Конвенція ООН про права дітей. Цей документ, має не лише правове, а й педагогічне значення, оскільки його сприяння підростаючим поколінням, батьками, посадовими особами формує розумне ставлення до права і закону, усвідомлення необхідності дотримання правопорядку.

Деякі статті Конвенції мають для учнів особливе значення. Так у статті 13 зазначається, що дитина має право вільно виражати свою думку. У цій ситуації найскладніше, відповідно до права, знайти межу тієї відвертості, коли кожен може виражати свої думки. Необхідно на практиці поступово формувати у школярів думки про те, що при вирішення будь-якого питання, можуть бути різні точки зору і кожна із них має право на існування. Головне наскільки вона є правомірною.

9. Як засвідчує практика, корисним є роз’яснення учням правових норм одночасно з положенням про шкільну дисципліну, оскільки у документах, що регулюють шкільне життя (кодекси, статути) досить чітко фіксуються права та обов’язки учнів разом із розкриттям механізму (засобу) їхньої реалізації (до кого і коли можна звернутися, які санкції передбачені у випадку порушення прав школярів).

10. Конвенція ООН