Тому для формування суспільної свідомості важливе значення має групова правосвідомість та індивідуальна, які є первинними ланками суспільної свідомості. Суспільна правосвідомість пов’язана також з правовими переконаннями кожної конкретної людини, визначаючи певний стан готовності до правомірної діяльності.

Культурний стиль правомірної поведінки характеризується, сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами [16, с.189].

Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, — одна із форм правової культури суспільства, притаманна тій спільності людей, що професійно займаються юридичною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підготовки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є службовими особами і носіями службової правової культури.

Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності.

Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що в реальному житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи); вона з умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп [17,с.8].

1.3.Законодавче забезпечення соціально-правового захисту дітей

У 2002-2007 роках конкретна за-конодавча та інша нормотворча діяль-ність в Україні була спрямована на те, щоб реально поліпшити становище ді-тей, максимально реалізувати положен-ня Конвенції ООН про права дитини. Тож проаналізуємо деякі законодавчі акти, в яких ідеться про необхідність правового захисту дітей та визначають-ся напрями й заходи щодо забезпечен-ня прав дітей в Україні відповідно до міжнародних стандартів та чинного за-конодавства.

Відповідно до статті 53 Конституції України, Закону України “Про сприян-ня соціальному становленню й розвит-ку молоді в Україні” з метою моральної та матеріальної підтримки студентів ВНЗ із числа дітей-сиріт та дітей з малоза-безпечених сімей, заохочення молоді до здобуття вищої освіти Верховна Ра-да України постановою від 24 жовтня 2002 р. №218-ІУ “Про заснування со-ціальних стипендій Верховної Ради України для студентів вищих навчальних і закладів з числа дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей” заснувала для таких студентів 150 соціальних сти-пендій Верховної Ради України. Цією самою постановою затверджено По-ложення про порядок їх призначення. І Постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни від 12 липня 2004 р. №882, яка затверджує Порядок призначення і виплати стипендій, передбачено також виплату соціальних стипендій студентам І курсантам, які потребують соціально-го захисту та яким за підсумками навчання не призначена академічна сти-пендія. Підставою для призначення со-ціальної стипендії є наявність в особи права на отримання державних пільг і гарантій, встановлених законами для та-ких категорій громадян: студенти і кур-санти із числа дітей-сиріт та дітей, по-збавлених батьківського піклування. Пунктами 17 та 32 цього Порядку від-повідно передбачено збільшення на 20 відсотків розміру академічної стипендії учням і студентам, які постійно прожи-вають на території населеного пункту або навчаються у навчальному закладі, що розташований у населеному пункті, якому надано статус гірського, а також збільшення розміру соціальної стипен-дії для цього контингенту студентів.

З метою удосконалення організації повноцінного відпочинку, оздоровлен-ня дітей, а також стимулювання діяльнос-ті дитячих оздоровчих закладів розпо-рядженням Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 р. №642-р. схвалена Концепція проекту Закону України “Про оздоровлення та відпочинок дітей” [2, с.9].

Важливим аспектом нормативно-правових гарантій захисту дітей в Украї-ні є затвердження розпорядженням Ка-бінету Міністрів України від 16 червня 2003 р. №354-р “Концепції запобіган-ня та викорінення найгірших форм пра-ці дітей”, у якій зазначено, що відповід-но до статті 3 Конвенції 182 Міжнарод-ної організації праці Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” до таких належать: усі форми рабства або практика, подіб-на до рабства, як, наприклад, продаж дітей і торгівля ними, боргова залеж-ність, а також примусова чи обов'язко-ва праця, включаючи примусове обо-в'язкове вербування або пропонуван-ня дитини для заняття проституцією, ви-робництва та продажу наркотиків, як це визначено у відповідних міжнарод-них угодах; робота, яка за своїм харак-тером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров'ю, безпеці чи моральності дітей.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 р. №648 затверджено “План заходів щодо реа-лізації положень Концепції запобігання та викорінення найгірших форм праці дітей”, у зв'язку з чим Законом України від 3 лютого 2005 р. №2414-1У були внесені зміни до Закону України “Про охорону дитинства” (у частині визна-чення термінів “праця дітей”, “найгірші форми праці дітей”) [2, с.11].

Право дітей на захист від усіх форм жорстокого ставлення в сім'ї регулю-ють Закони України “Про попереджен-ня насильства в сім’ї”, “Про охорону ди-тинства” (стаття 10). Важливо, що цей закон містить спеціальну статтю 32 “За-хист дитини від незаконного переміщення”, відповідно до якої, “у порядку, встановленому законодавством Украї-ни та відповідними міжнародними дого-ворами, держава вживає заходів для боротьби з незаконним переміщенням, вивезенням та неповерненням дітей з-за кордону, їх викраденням, торгівлею та контрабандою ними”. Згідно зі статтею 5 Закону “Про попередження насиль-ства в сім'ї” та відповідно до