обов’язків [22].
Правові відносини сучасної сім’я і держави регламентується нормативними документами, указами й постановами.
В основу правової культури сім’янина покладено сімейне право, закріплене Конституцією України, різноманітними законодавчими і нормативними документами про шлюб, сім’ю, права дитини захист дитинства.
Зокрема, у Конвенції про права дитини підкреслено, що діти мають право на особисту турботу і допомогу, для чого в сім’ї як найважливішому осередку повинен бути забезпечений необхідний захист. Конвенція застерігає батьків від авторитаризму в сімейному вихованні, закликає будувати взаємини батьків і дітей на високій морально-правовій основі [48, с.42]. Повага до думки, поглядів, до особистості дитини має стати в сім’ї не лише виявом норми загальнолюдської культури, але і нормою права. Батьки мають прагнути, щоб стрижнем у формуванні підростаючого покоління стало виховання шанобливого ставлення до законів, до прав інших людей [21,с.90].
Суттєвим аспектом правового виховання дітей у сім’ї є власна поведінка батьків. Діти в особі батьків мають бачити ідеал взірець прояву правової культури взагалі й дотримання елементарних правил та норм поведінки в сім’ї зокрема. Водночас батьки повинні з повагою ставитися до Конституції та законів України і норм життєдіяльності людини в суспільстві й ознайомлювати з ними своїх дітей, формувати в них відповідальність за дотримання загальнодержавних правових норм поведінки людини [24,с.232].
Важливе місце в системі формування правової культури дітей посідає такий важливий чинник як повага до особистості. Батьки на різних рівнях виховання мають усвідомлювати, що мірою всіх наших дій є людина.
Дитина росте, стає підлітком, юнаком, дівчиною. Одночасно зростають і розширюються вимоги суспільства до неї. Тому й батьки спільно з учителями-вихователями мають продовжувати формувати правову культуру дітей.
Право на освіту
Освіта відіграє в житті людини дуже важливу роль. Завдяки їй у людини формується характер, погляди на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Освіта – своєрідний моральний грунт кожної людини.
Права дитини якнайкраще можна зрозуміти тоді, коли їх пізнають у дії. Щоденне шкільне життя дає певний досвід і може підсилити формальне вивчення таких абстрактних понять, як свобода, право, толерантність, справедливість, і правда.
Шкільна освіта, навчання взагалі – це окрема сфера суспільно-правових відносин, які регулюються спеціальними нормативними актами: статтями Конституції України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Статутом школи та будь-якого відповідного навчального закладу тощо.
Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в Конвенції про права дитини. В Конвенції про права дитини йдеться не тільки про шкільну освіту. Питання розглядається значно ширше: мається на увазі доступ дитини до засобів масової інформації загалом, у тому числі — до дитячих(ст.17).
Українська держава намагається забезпечити доступність освіти. Це означає, що навчатися може кожний. Навчальні заклади є практично у всіх населених пунктах, до них приймають всіх, хто живе в Україні — незалежно від соціального і майнового стану, етнічного походження, національності, раси, віросповідання і стану здоров’я.
Доступність забезпечується також створенням умов для вибору профілю навчання відповідно до інтересів і здібностей дитини, різними формами навчання: денною, вечірньою, заочною, екстерном.
Мінімальні вимоги Конвенції про права дитини у цьому плані зводиться до запровадження обов’язкової і безплатної початкової освіти. На реалізацію її положень був спрямований Закон України “Про освіту” 1991 року, який встановив обов’язкове шкільне навчання дітей віком від 6-7 і до 15 років. Усі ступені шкільного навчання безплатні, Конституція України 1996 року значно розширила право дітей на освіту. Згідно із ст.53 Конституції повна загальна освіта обов’язкова. Держава гарантує її доступність і безоплатність [12, с.60-80].
Так, державою проголошено безкоштовна освіта, що забезпечується розгалуженою мережею державних закладів освіти. Разом з тим, останнім часом все більшого поширення набувають навчальні заклади, засновані на приватній та комунальній власності, а також в державних закладах частина студентів навчаються на платній основі. Але суспільство навіть не замислюється, що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції про права дитини.
Важко переоцінити п.2 ст.28 Конвенції ООН про права дитини, що приписує забезпечувати шкільну дисципліну лише методами, які не порушують принципу поваги до людської гідності дитини. Таким чином, держава має підтримувати шкільну дисципліну, але методами, які не принижують гідність дитини [22].
Законом України “Про освіту” та іншими нормативними документами встановлюються права та обов’язки учнів та вчителів. Дотримуючись їх, можна досягти врегулювання частих конфліктів між цими сторонами та дотримання і контролю закону з обох сторін.
Згідно з статею 51 учні мають право:
- обирати профіль навчання, індивідуальні програми, позакласні заняття; вносити пропозиції з питань організації та умов навчально-виховного процесу, відпочинку, побуту учнів;
- користуватися навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;
- на захист від будь-яких форм фізичного та психічного насильства;
- оскаржити в разі незгоди четвертну, річну, підсумкову оцінку до ради освітнього закладу у місячний термін і скласти екзамен з відповідного предмета;
- участь у юнацьких та молодіжних організаціях;
- брати участь у науково-дослідній, конструкторській, експериментальній чи інших видах науково–практичної діяльності: конференціях, олімпіадах, конкурсах, виставах;
- особисто або через своїх представників брати участь у громадському самоврядуванні навчального закладу [22].
Разом з тим учні мають такі обов’язки:
- дотримуватись законодавства, моральних та етичних норм;
- систематично і глибоко оволодіти знаннями, підвищувати
загальнокультурний рівень;
- дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, підтримувати
навчальну дисципліну;
- бережливо ставитись до майна закладу освіти;
- дбати про власну гігієну та охайний зовнішній вигляд [32, с.60].
Держава має стежити за тим, щоб освіта забезпечувала розвиток особистості, талантів