Нормальна захисна - ті дії особистості, що здійснюються за допомогою захисних механізмів (агресії, раціоналізації, регресії, формування зворотної реакції), якщо ці механізми не стали паталогічними.

Нормальна незахисна - відрізняється тим, що починаються у таких проблемних ситуаціях, які вимагають від особистості прийняття раціональних рішень. Здійснюють без участі відомих захисних механізмів за допомогою незахисних адаптивних комплексів. Для досягнення адаптації в умовах виникнення проблемних нефруструючих ситуацій, використовуються пізнавальні процеси особистості, процеси цілеутворення і групові соціально-психологічні механізми. Вирішення завдань здійснюється за допомогою різних форм соціального виходу, процесу спілкування й обміну інформацією.

Мішаний або середній тип - здійснюється у тих проблемних ситуаціях в яких вона частково фрустрована, але одночасно стоїть перед конструктивним завданнями з очікуванням соціальних ролей. Тут ефективно використовувати пізнавальні здібності та соціальний досвід. Індивід може проявляти захисну агресивність як нахил до самооправдання (шляхом раціоналізації), звинувачення інших (використовуючи шляхи проекції та атрибуції). Девіантна адаптація - забезпечує задоволення потреб особистості в даній групі, причому очікування інших учасників соціального процесу не виправдовуються такою поведінкою. Вона буває:

1)не конформістська - такий процес адаптації особистості, завдяки якому вона долає внутрішньо групову проблемну ситуацію незвичайними для членів цієї групи способами та шляхами і внаслідок цього опиняється в конфліктних відношеннях з нормами групи та їх носіями. У неї виникають нові проблемні ситуації, які вимагають нових адаптивних механізмів та поведінки.

2)Інноваційна (новаторська) або творча поведінка. Така діяльність, в процесі якої особистість створює нові цінності, здійснює нововведення в тій чи іншій галузі культури. Цей різновид девіантної адаптації є найбільш могутнім фактором прогресу, основним засобом попередження застою та регресу.

Патологічна адаптація - соціально-психологічний процес, який повністю або частково здійснюється за допомогою патологічних механізмів і форм поведінки і призводить до утворення патологічних комплексів характеру, які входять до складу невротичних психопатичних синдромів. У процесі патологічної адаптації використовуються такі захисні механізми, які виводять поведінку особистості за рамки нормальної.

Розрізнять ще два різновиди адаптації:

а) адаптація шляхом перетворення і фактичного усунення

проблемної ситуації. При цьому адаптивні ресурси мобілізуються для реконструкції реальних соціальних ситуацій, зміни - позитивні.

б)адаптація із збереженням ситуації. При цьому зміни особистості спостерігаються більш глибокі, але не сприяють її самовдосконаленню, тут доцільно використовувати термін «пристосування».

Професійна адаптація - процес, за допомогою якого індивід задовольняє свої потреби і очікування стосовно професійної діяльності, що здійснюється під контролем і за участю відповідної соціальної групи. Профорієнтація є першим етапом адаптації, де важливу роль грає позитивна установка на професію.

Гіперадаптація - у психічній активності це випадки, коли людина неодноразово адаптується з використанням одного і того ж адаптивного механізму або комплексу. Така поведінка є фіксованою адаптацією, фактично це стереотипна поведінка. Протилежний різновид - гіпоадаптація, що здійснюється, що здійснюються без напруження адаптивних механізмів.

Соціальний процес адаптаптації залежать від того, в якій системі вони здійснюються, при цьому виділяються:

а) внутрішньоособистісні;

б) процеси між особистістю та групою;

в) процеси, що спричинюють зміни у внутрішній структурі і формах організації групи;

г) процеси, що призводять до змін у всьому суспільстві.

1.4. Адаптація як необхідна умова соціалізації індивіда

Психологічна адаптація розглядається як один з провідних способів і як необхідна умова соціалізації. Саме так її розглядав Л.С.Виготський, аналізуючи спосіб входження дитини в новий соціальний світ та процес формування у неї певного ставлення до суспільного оточення.

Чим більш складним є середовище ( якісно новий інший зміст освіти, спільна діяльність, вимоги до студента, інші форми контролю знань, самостійність тощо) і чим більш кардинальні зміни відбуваються в ньому за короткий проміжок часу, тим важче студентам адаптуватися до нової ситуації. Важливим фактором успішної адаптації студента є характер професійної орієнтації. Своєчасне виявлення індивідуальних нахилів та орієнтація на одну або декілька професій, які відповідають психофізичним якостям і особливостям індивідуальної спеціалізації особистості, - головний зміст процесу. Ускладнює процес те, що багато студентів знають лише приблизно про умови організації і змісту навчання у вищому навчальному закладі. Іншим важливим фактором адаптації є відношення до навчання, слід відзначити такі труднощі, які спостерігаються у студентів першого курсу: невміння добре планувати час, надмірна навантаження, нестаток необхідної літератури, невміння працювати з першоджерелами, незадовільна підготовка отримана в школі.

1.5. Саморегуляція, як провідний механізм адаптації

Умови навчання у вузі ставлять підвищені вимоги до адаптивних механізмів студентів. Більшість нервово-психічних та психосоматичних розладів, які в цих умовах виникають у студентів, є результатом порушення процесу адаптації до умов навчання і виражають нестійкість адаптивних механізмів у тривалих і короткочасних екстремальних ситуаціях. Тому розвиток адаптивності у студентів є актуальною науково-практичною задачею, від розв'язання якої значною мірою залежить підвищення ефективності діяльності, а також збереження і зміцнення психосоматичного здоров'я студентів [18, 54]. Механізми адаптивної психофізіологічної саморегуляції розглядаються нами як опосередковуюча ланка в структурі адаптивності і являє собою розвинуту систему біологічних і психологічних контурів регуляції, які взаємно пересікаються і компенсують недостатній розвиток адаптивних можливостей за рахунок корекції актуального і пролонгованого стану. Характер психофізіологічної адаптації визначається як окремими нейродинамічними властивостями, так індивідуальними особливостями, які входять до загальної структури психосоматичної адаптивності. Згадувалось, що в успішності адаптації велику роль відіграють особливості ВНД (сила, рухливість), індивідуальні властивості (низький рівень тривоги та здатності до навіювання, інтравертність тощо ). Виділено ряд особливостей, що заважають процесам адаптації. До них відносяться слабкість та інертність нервових процесів, низький рівень інтелекту, тривожність, нейротизм тощо. Разом