Учені спробували розібратися в причинах сімейних сварок, що приводять до розпаду родин. Було встановлено, що це, у першу чергу, зради. Потім - ревнощі, погані житлові умови, незгода в розподілі домашніх обов'язків, втручання батьків у сімейні справи молодих, безвідповідальність у відносинах один з одним, хвороби, різні підходи до виховання дітей. Фахівці схильні бачити причину розпаду родини в непідготовленості чоловіка і жінки до сімейного життя, небажанні відмовлятися від своїх звичок, переваг. У результаті виходить, що майже кожна третя молода родина є неповної, що складається тільки з одного із батьків - як правило, мами з дитиною [34,с.56].

Зараз сім'ї все частіше "дробляться": бабусі і дідусі проживають окремо, а отже - менше беруть участь у вихованні онуків. Крім того, втрачаються і колишні традиції багатодітності. За останнє десятиліття кількість багатодітних родин зменшилося втроє. Більшість чоловіків та жінок, затверджують автори доповіді, самі регулюють кількість і час народження дітей. Це і є однією з причин нинішньої демографічної кризи.

На зменшенні народжуваності позначається і те, що в шлюб у нас стали вступати в більш пізньому віці (дівчата - після 26 років, а молоді люди відтягають цю подію в середньому до 30 років). Тільки кожна четверта молода родина не відкладає на потім народження дитини. Експерти думають, що в нинішньої молоді ослаблені материнські і батьківські мотивації в поведінці, а також з'являються конкуруючі з дітьми потреби, наприклад, бажання більш повної особистісної і професійної реалізації [52,с.84.].

Коли ж діти все-таки народжуються, то більше половини родин змушені переборювати матеріальні труднощі. Адже Україна як і раніше відноситься до країн з дуже високим показником розшарування населення за рівнем добробуту. Середній рівень забезпеченості десяти самих багатих домогосподарств у шість разів вище, ніж десяти самих бідних. Найбільш незахищеними є сім'ї, у яких більш однієї дитини у віці до трьох років. Як правило, де більше дітей - там і більше бідності. Зокрема, серед родин, у яких більше п'яти дітей, украй бідних - 80%. У середньому одна сім'я може витратити на статті, пов'язані з вихованням дитини, тільки 2% від загальних витрат родини. Зрозуміло, що це позначається на якості виховання дітей і виникають проблеми бездоглядності і безпритульності.

У процесі трудової зайнятості, вони можуть компенсуватися, а під впливом зовнішніх та інших причин можуть зумовити постійні конфлікти, що відбиваються на психічному стані дитини.

З такими сім’ями робота проводиться шляхом індивідуальних бесід, групової або психотерапії, ігрової терапії, зокрема терапія «скульптурна група», «сімейна угода» та інші.

У підході соціальних працівників до наданні допомоги сім’ї є визначена пасивна роль самої сім’ї. Соціальний працівник не може дати пораду, може дати тільки рекомендацію – це наше правило соціального педагога.

Досить часто соціально-педагогічна допомога сім’ї ґрунтується на принципі «допомога для самодопомоги». Основною її метою є виявлення ресурсів для подолання кризи в середині сім’ї. Відповідальність за реалізацію послуги несе сама сім’я. [41,с.34].

Розглянемо головні принципи роботи з сім`єю:

індивідуальний підхід;

зосередження уваги на клієнті;

готовність сім’ї приймати допомогу соціальних працівників, лікарів, педагогів;

системний підхід до вирішення проблем у сім’ї.

Соціально-педагогічна робота припускає співробітництво з усіма членами родини. Одним з методів є метод «сімейної конференції». Сутність його полягає у обговоренні сімейних проблем.

Індивідуальна робота полягає у проведенні корекції проблем у сім’ї.

Групова робота. При цій роботі члени сім’ї налагоджують контакти між собою, із іншим людьми [30,с.282].

Можна розглянути такі фази надання допомоги сім’ї.

1. Фаза встановлення контакту і знайомства – у цей час з’ясовуються взаємні очікування і визначаються цілі роботи.

2. Фаза соціально-психологічної діагностики – в цій фазі вивчаються проблем сім’ї.

3. Фаза інтервенції – є головною робочою фазою надання допомоги. У ході роботи можуть коректуватися і мінятися не тільки методи, а й мета.

4. Фаза згортання роботи – коли в сім’ї все налагоджується.

5. Фаза додаткового курорства – служба надає допомогу, коли вона не потрібна.

Якщо сім’я досягла запланованих цілей, ставиться питання про завершення роботи.

Допомога надається клієнту у тому випадку, коли він усвідомлює її необхідність і робить усе, що потрібно для досягнення результатів. В іншому разі робота з клієнтом припиняється.

Соціально-педагогічна робота, як правило, проводиться 2-3 рази і здійснюється вдома. Але доцільно є переносити роботу в офісні приміщення служби.

Забезпечення якості послуг, що надаються. Для забезпечення якості соціальної допомоги необхідне обговорення ходу і результатів соціальної роботи (допомоги) членам сім’ї й оцінка роботи. Під час спільних обговорень із сім’єю перевіряються і встановлюються загальні і особисті цілі, а також необхідні кроки для їх досягнення [57,с.328].

Робота окремих фахівців із сім’ями, в яких постійні зміни вимагають регулярних обговорень у колективі з метою обміну професійним знаннями. Це дає можливість критично сприймати власну роботу, а також оцінювати процеси, що відбуваються в сім’ї.

Забезпеченню якості роботи служить:

складання планів роботи з сім’єю кожні півроку;

регулярні і поточні звіти по роботі;

щоквартальні координаційні й оцінюючі бесіди з працівниками відділів сім’ї і молоді;

ГЕНОГРАМА

ЯК СОЩАЛЬНО-ПЕДАГОГЇЧНА ДОПОМОГА

ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ЗАДАЧ ЗА СІМЕЙНИМИ ПРОБЛЕМАМИ

(переклад з німецької А. Махова)

Методи і можливості вирішення проблем

У кризовому втручанні або у вирішенні проблем існують різні можливості розпізнавання причин і порушень у міжлюдських стосунках. Це може значно полегшити вибір соціально-педагогічної допомоги.

У кожному випадку комунікації між клієнтом і соціальним працівником, який вирішує проблему, намагаються створити певні довірливі стосунки для досягнення цілі. Цей метод може