Казка – найпопулярніший вид усної народної творчості серед дітей, вона захоплює й полонить серця не тільки дітей, а й дорослих. Важко переоцінити значення казки у вихованні дітей [3;88].

Уміння розповідати казку – досить важлива педагогічна вимога. Одна й та сама казка у різних оповідачів може сприйнятись неоднаково. Не можна розповісти чи прочитати казку без емоційного вираження її змісту.

Перш ніж прочитати чи розповісти дітям казку, потрібно добре підготуватись, кілька разів уголос її прочитати, дотримуючись засобів інтонаційної виразності. Робота над мистецтвом виразного читання, за словами Е.О.Фльориної , повинна стати професійним обов’язком кожного вихователя. Народ склав казку, письменник її записав, а донести її зміст до свідомості дитини – обов’язок вихователя.

Для того, щоб вплинути на почуття дітей, їхні переживання, вихователь заздалегідь аналізує казку, добирає найвдаліші засоби виразного читання або розповідання (інтонації, розстановка пауз, логічні наголоси), виробляє чітку і правильну вимогу кожного слова, фрази, речення.

Вихователь, готуючись до розповідання казки, повинен добре запам’ятати текст, щоб дослівно передати зачини, повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова, фрази потребують уточнення, пояснення, продумати прийоми, час і місце їх пояснення. Слід продумати і наочність. До заняття можна підготувати добре ілюстровані дитячі книжки, набір картинок до тексту казки. Іноді треба підготувати й дітей до розуміння твору – його змісту, лексики, образів. Наприклад, перед тим як розповісти казку «Козенята і вовк» у міських умовах, враховуючи те, що більшість дітей молодшої групи не бачила живої кози і не мають чіткого уявлення ні про козу, ні про козенят, вихователька повинна розглянути з дітьми (за день-два до розповіді казки) картину «коза з козенятами», дати відповідні іграшки.

Для повноцінного сприймання дітьми літературного твору треба створити спокійну обстановку. Дітей посадити так, щоб вони бачили виховательку , а вона бачила всіх. Дітей молодшої і середньої груп доцільно посадити півколом у два ряди, а дітей старшої групи за столами, обличчям до вихователя. [3;104]

Не всі казки однакової мірою впливають на розумовий розвиток дитини та її виховання. Найбільш близькі та зрозумілі дітям будь-якого віку казки про тварин. Старшим дошкільникам можна рекомендувати уже досить широке коло чарівних казок, виключаючи ті, що мають надто складний сюжет, громіздку композицію. Хоча діти люблять слухати страшні оповідання, жахливі і неймовірні історії, їм не треба давати казок, що викликають різко негативні емоції, наприклад, почуття страху, розвивають життєву пасивність.

Методика проведення казок з дітьми старшого дошкільного віку.

Українські народні казки доступні дітям уже з раннього віку як за умов родинного виховання, так і в дошкільному закладі.

Оскільки казки різні за змістом, за сюжетом, різняться композиційною будовою, методика їх використання у різних вікових групах також специфічна. Казки насамперед повинні відповідати віковим особливостям дітей.

Психологами доведено, що дошкільник надзвичайно активний у сприйманні казки. Слухаючи казку, діти постійно переривають хід розповіді, втручаються у події, звертаються з запитаннями, намагаються допомогти казковим героям.

Дошкільник, за словами О.В.Запорожця, не егоцентричний у сприйманні твору. Його активність виявляється і в тому, що він легко приймає позицію героя, подумки діє разом з ним, імітує жестами деякі його дії, бореться з його ворогами.

Розуміння дітьми моралі казки відбувається на основі їхньої внутрішньої активності, яка викликана емоційними сприйманнями змісту твору. Зовні це виявляється в міміці, жестах, репліках, висловлюваннях дітей.

У старшому дошкільному віці сприймання казки набуває диференційованого характеру – в дітей формується здібність до елементарного аналізу твору, вибіркове ставлення до героїв казки. Це, в свою чергу, веде до формування художнього смаку в дітей, у них з’являються свої улюблені казки.

Діти дошкільного віку добре розуміють мораль казки, диференціюють, де добро, а де зло, й активно приймають сторону добра. [3;101]

В.О.Сухомлинський дійшов висновку, що складовою частиною виховання дітей повинно бути розповідання, читання, слухання, драматизування та інсценування казок. [3;102]

Розвиток мовлення дитини безпосередньо пов’язаний з розвитком її мислення. Отже, що краще в дитини сформоване образне мислення, то яскравіше та образніше її мовлення. Уява і фантазія – основні складові образного мислення. Збагатити її допоможе чарівний світ казок. Колективне складання казок – традиційний вид роботи(Додаток В). Діти колективно складають та розповідають власні казки за малюнками – символами.

Крім традиційного виду роботи у дошкільному закладі з дітьми старшого дошкільного віку використовують також і нетрадиційну роботу з казкою. Наприклад, заняття на тему: Мандруємо у казку.

Мета: вчити дітей називати й самостійно розігрувати знайомі казки, впізнавати героїв, визначати їхні характери. Продовжувати вчити узгоджувати слова в роді, числі та відмінку, відповідати реченнями, складати коротенькі розповіді. Виховувати дружбу , товариськість.

Матеріал: картинки із завданнями, декорація до казки, казковий лабіринт, запис колискової пісні.

Хід заняття (Додаток Г).

Дітей старшого дошкільного віку продовжують ознайомлювати з новими чарівними та соціально-побутовими казками. Вчать сприймати виразні засоби казки: фантастичні перетворення, чарівні речі, іносказання, афористичність мови, пісеньки, зачини, кінцівки; розуміти, що казка – це вигадка, фантастика, олюднення тварин, явищ природи. Діти вже повинні знати напам’ять кілька зачинів, кінцівок «докучливих» казок; самостійно розповідати у вільний час зміст знайомих казок, переказувати їх; висловлювати своє ставлення до героїв, оцінювати їхні вчинки; впізнавати назву казки за описом героїв, ілюстраціями та уривками з тексту казки.

Старші дошкільники повинні вміти самостійно розігрувати сюжети знайомих казок іграх-драматизаціях та театралізованих іграх