Методологічною і теоретичною основою дослідження є: положення педагогічної, психологічної наук про особистість, про роль діяльності й активності в її розвитку, про взаємозв’язок теорії і практики; наукові положення про роль естетичного виховання у формуванні особистості, особистісно орієнтований підхід до формування особистості, концепції гуманізації та гуманітаризації освіти, висновки й положення вітчизняних та зарубіжних учених із дослідженої проблеми. Використано концептуальні положення про розвиток активності, самостійності, побудову навчально-виховного процесу сучасних навчальних закладів на принципах демократизму та гуманізму, що містяться в Законі України “Про освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепції національного виховання, проекті Закону України “Про виховання дітей та молоді” (2004).

Методи дослідження: теоретичні методи (аналіз, ситнез, узагальнення, порівняння, систематизація, абстрагування, аналогія, теоретичний аналіз наукової психолого-педагогічної літератури, аналіз практичного досвіду роботи з дітьми, систематизація та узагальнення отриманої інформації); практичні методи (спостереження, анкетування, вивчення результатів та продуктів діяльності).

Вірогідність результатів і основних висновків дослідження забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень; застосуванням комплексу взаємозумовлених методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження; використанням широкої джерельної бази.

Структура магістерської роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

РОЗДІЛ .

Значення образотворчої діяльності у формуванні художнього смаку та естетичного світосприйняття у дітей дошкільного віку

Підготовка до проведення занять з образотворчої діяльності (малювання, ліплення, аплікація). Обладнання та матеріали

Образотворча діяльність має неоціненне значення для всебічного виховання й розвитку дитини. Вона дозволяє дітям передати те, що вони бачать у навколишнім житті; те, що їх схвилювало, викликало позитивне, а іноді й негативне ставлення (наприклад, страх; малюючи які-небудь явища, дитина нібито виживає викликаний ними страх).

Багато великих філософів і педагогів минулого високо цінували значення малювання у вихованні дітей. Так, давньогрецький філософ Аристотель надавав великого значення у розвитку дитини предметам естетичного циклу (музиці, малюванню). Він підкреслював, що малювання вивчають тому, що воно розкриває око при визначенні фізичної краси.

Видатні педагоги минулого Я.А.Коменський, Ф.Фребель, Й.Г.Песталоцці надавали великого значення дитячому малюванню.

Великий чеський педагог Я. А. Коменський, утверджуючи важливість малювання для формування всебічно розвиненої людини, пропонував внести цей предмет у материнські школи як необхідне заняття для розвитку спостережливості, відчуттів дитини: „Дозволяйте їм (дітям) також змальовувати малюнки, якщо вони захочуть. Мало того, підбивайте їх до того, щоб вони цього захотіли: по-перше, це також загострює їхню увагу до речей; по-друге, вони стануть спостерігати взаємні пропорції між віддаленими деталями речей. Нарешті, будуть розвивати вправність рук, що корисно в багатьох відношеннях”. Він вважав, що образотворче мистецтво й малювання дозволяють розвивати відчуття прекрасного, вчать помічати “правильність і стрункість у предметах„ [24, 21], формують здатність насолоджуватися творами мистецтва й красою природи.

Про важливе значення малювання для всебічного виховання й освіти дитини писав відомий німецький педагог Ф. Фребель, творець установи для виховання дітей дошкільного віку – дитячого садка, що розробив унікальну на ті часи систему виховання маляти, у якій велике місце приділялося ручним заняттям, зокрема малюванню й ліпленню: „Розвиток здібності до малювання в дитині, - стверджував він, - становить одне із найсуттєвіших завдань розвиваючого та виховного навчання людини, істотних підстав давно передбачуваного людством і тепер жадано очікуваного спільного виховання людства, виховання людського роду, для всезагального єднання життя. Завдяки тому, що силу малювання було пізнано не повністю й на її зміцнення та подальше вправляння не зверталося загальної уваги як на нерозривну ланку істинно людської освіти, і воно не розглядалося як істотний виховний засіб освіти людства, людство, і насамперед діти та юнацтво, були до цього часу позбавленні одного з найсильніших засобів навчання” [56, 407].

Навчання дітей малювання розглядалося як підготовка руки й ока до письма, а також як перша сходинка загальної системи навчання образотворчості. Цілеспрямований інтерес дослідників до дитячого малюнка виник у 80-90 роках ст. Це були праці психолога В. Прейєра „Душа дитини”(1882), етнографа А. Ріхарда „Малюнки первісних народів„ (1887), мистецтвознавця К. Річчі „Мистецтво дитини „ (1887) та інші.

У наш час дитячі малюнки досліджуються психологами, педагогами, мистецтвознавцями, фізіологами. Феномен дитячого малюнка полягає у його поліфункціональності в соціумі, у цінності для самої дитини, для батьків, фахівців у галузі дошкільної освіти. Психолог В. Мухіна, зокрема, вважає малювання складною синтетичною діяльністю, в якій виявляється особистість дитини і яка водночас істотно впливає на формування цієї особистості [39, 183-202].

Професійно вивчаючи дитячий малюнок, дорослий певним чином відкриває шлях до діалогу з дитиною, до організації розливального спілкування з нею. Малюк презентує її в соціумі як компетентну й успішно соціалізовану, позитивно (або навпаки) налаштовану особистість. Отже, виразність малюнка постає актуальною проблемою науки та практики.

Розроблення особистісно-розливальних технологій малювання складає мету й предмет багатьох сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень і новаторської практики, наприклад, Г. Григорьєвої, О. Дронової, Т. Казакової, Т. Комарової та інших.

Розумінням поліфункціональності малювання в особистісному розвитку дитини зумовлені особливості педагогічного супроводження цієї діяльності.

Завданням педагога щодо технології супроводження малювання є, передусім:

збереження феномену дитячої творчості;

розвиток інтересу до малювання, оцінювального ставлення дитини до цієї діяльності;

ознайомлення із зображальними матеріалами та їхніми можливостями для створення малюнка;

ознайомлення з графічними й живописними техніками та збагачення досвіду творчих дій з різними матеріалами;

стимулювання прагнення досягти образно-естетичної виразності малюнка.

У педагогічній технології організації та супроводження дитячого малювання окреслилися два підходи. Вони пов’язані зі змістом і формою малювання. Педагог може обрати шлях його розвитку як предметного (зображення предметів