Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.

Структура програми, послідовність засвоєння завдань, зміст уроків визначені відповідно до вікових закономірностей у галузі образотворчої діяльності і поділені на три великих блоки, що дозволяють найповніше враховувати вікові особливості дітей: 1-4, 5-7 і 8-11 класів.

Зростаючи, у дитини з’являється більше вражень, вони стають основою естетичного творчого розвитку її особистості. Однак виховання естетичних почуттів – це не тільки навчання бачити красиве, а й намагання викликати бажання діяти, брати посильну участь у створенні прекрасного, тобто творити самостійно.

Під впливом емоцій у дітей розвиваються фантазія, уява, творчі здібності. Психолого-педагогічні дослідження доводять, що творчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються в дошкільному і в молодшому шкільному віці у процесі навчання, якщо воно організоване належним чином. Це підтверджують і дослідження Л.Виготського, П.Гальперіна, В.Давидова, Д.Ельконіна, О.Леонтьєва та ін.

Безпосередність дитячого сприйняття світу і його відтворення у мистецтві (музика, танець, живопис) зумовлена синкретизмом художніх образів. Тому дитині потрібно дати матеріали: глину для ліплення, олівці і папір для малювання і навчити працювати з ними. В малюнках, ліпленні, аплікації діти не лише відображають світ, а й власне ставлення до дійсності, що є основою художньої творчості. Думки про те, що дитина за своєю психологічною будовою є „вродженим” художником, висловлювалися Ф.Лоркою, М.Пришвіним, Я.Корчаком, К.Станіславським, В.Сухомлинським. [9, 62-64] Так, В. О. Сухомлинський писав: „ ... Дитячий малюнок, процес малювання – це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось із навколишнього світу, а й живуть у цьому світі, входять в нього, як творці краси, насолоджуються цією красою” [51, 558].

Творчість завжди індивідуальна, і в ній переплітаються свідомі й несвідомі, інтелектуальні й емоційні, пізнавальні й оцінювальні процеси. Отож, якою б індивідуальною творчість не була, у ній проглядаються деякі загальні закономірності та етапи, що входять у поняття сутності творчого розвитку учнів засобами образотворчого мистецтва. За словами І.Єрмаша [15], творчий процес у мистецтві є індивідуальним і включає цілеспрямовану працю, певну систему свідомих планомірних дій.

Перший етап творчості – це попереднє художнє накопичення знань, спостережень, вражень, навичок, майстерності. Результатом усього переліченого, на думку Г. Єрмаша, є виникнення задуму або кількох задумів майбутніх творів.

Другий етап творчості - художній задум – евристичне прозріння художника, початок цілеспрямованої роботи над картиною. Задум ґрунтується на уяві окремих частин майбутнього твору як цілісного образу. Причому задум - лише його ескіз. Щоб утілити задум в життя, потрібно багато працювати. Але саме задум визначає мету і напрям усієї роботи, стимулює діяльність фантазії та уяви, викликає пролив творчої енергії й натхнення.

Третім етапом творчості є період “виношування”. Коли сконцентровуються досвід вражень і уява художника. Тобто він зосереджується на внутрішніх переживаннях, звертається до напрацьованого матеріалу, власного досвіду.

Четвертий етап включає плани, чернетки, етюди, ескізи, пробні варіанти. Така робота пояснює структуру майбутнього твору, зміст, характер образів

П’ятим етапом є фаза кінцевої розробки. У цей період відбувається становлення твору як цілого. Підготовчий матеріал витісняється кінцевим його варіантом. Проявляється евристичний характер творчої дії, народжуються великі і малі відкриття, знахідки тощо. Художник досягає найбільш вільного володіння матеріалом, підпорядковує його єдиній ідейно-емоційній атмосфері.

Тепер твір уявляється як єдине ціле, хоча художник потребує використання нової інформації та фактів, перевірки й уточнення матеріалу, збагачення додатковими враженнями. А це вже шостий етап творчості – авто редагування.

Займаючись дослідженням процесу художньої творчості, П.Якобсон визначив шість його етапів:

поява задуму;

розробка задуму;

наявність досвіду життєвих вражень;

пошук форм втілення задуму твору;

реалізація задуму;

доопрацювання твору [60, 18-46] .

Проте на тому творчий процес не закінчується. Та коли завершується якась його частка, виражена у художньому творі, певний період оцінюється, аналізується розроблена робота. І за потреби її допрацьовують (скорочення, заміна, пошук нових виражальних деталей), після чого художник відчуває задоволення або, навпаки, незадоволення своїм твором. Настає така мить, коли у нього виникає така потреба у нових задумах. Таким чином, наявний процес творчості з’являється лише тоді, коли людина відчуває внутрішню потребу творити.

В естетиці художньо-творчий процес схематично поділено на такі етапи: загальне пізнання і спостереження; виникнення задуму; спостереження і пізнання, обмежені задумом; безпосереднє втілення художнього задуму в мистецькому творі.

Розвиток естетичних почуттів, накопичення спостережень і вражень збуджують асоціативність, образну уяву, фантазію, внаслідок чого художник творить. Завдяки його наполегливій творчій праці те, що склалося в уяві, передається на полотно і стає витвором мистецтва. Щоб навчити так працювати дітей, потрібно проводити уроки, враховуючи такі компоненти: мотиваційний (стимули для підвищення емоційності, зміцнення сенсорної чутливості, розвитку уяви, фантазії); пізнавальний (інформаційно-когнітивний); ментальний (неповторність, індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).

Побудувавши навчально-виховний процес саме таким чином, можна досягнути розвитку творчих якостей особистості. Визначенню цих якостей присвятили наукові дослідження вчені О.Лук, В.Моляко, В.Сухомлинський; американські психологи К.Бейттел, В.Лоунфельд. Актуальним у виокремленні творчих якостей молодшого школяра є розроблена В.Сухомлинським власна система творчої особистості, яку він назвав „гармонією педагогічних впливів”. Суть її полягає у вираженні однієї з найважливіших закономірностей виховання: засобів впливу на особистість і реалізація цих виховних впливів на практиці.

На початковому етапі творчий розвиток (за В.Сухомлинським) залежить від таких творчих якостей молодшого школяра: спостережливість, здібність уявляти і фантазувати, здатність відчувати гумор, дотепність,