Заняття з малювання можна розпочинати вже з малюками віком 1-3 роки. Вони сприймають художні заняття як вивчення чогось нового або як практичний досвід осягнення чогось незвичайного, цікавого. Малюючи, діти відчувають себе незалежними, пізнають таємниці композиції, кольору, дослідницьку втіху, творче збудження.

Педагог підтримує впевненість, щоб процес художнього заняття важливий саме таким, яким дитина його мислить; він діє разом із дітьми, надихає кожного на вільну творчість: ”Розкажи про свій малюнок”, „Чи подобається тобі малювати?”, „Покажи що ти вже встиг намалювати”, „Бачу, ти використовуєш багато кольорів„ , „Який гарний вийшов візерунок!”

Малята почуваються дослідниками, завжди готовими до пригод та експериментів, коли відкривають для себе малювання, його можливості й результати. Малювання найбільше приваблює дитину тим, що вона без особливих зусиль може створити малюнок великого розміру (дітям взагалі подобається все велике). Малята 2-3 років швидше виконують малювальні дії, ніж створюють завершений малюнок. Їх захоплює сам процес, а не отримуваний результат. Вони залюбки малюють великими пензлями, пошарово накладають фарбу, змішують барви й досліджують, що може вийти з цього.

Завдання дорослих – створити відповідні умови, пропонуючи дітям різноманітні фарби та матеріали, обладнання приладдя, й тішитися їхнім захопленням, художньою творчістю, спрямовувати її на результат.

„Малювання пальцями” – класичний досвід дитячого малювання; як і відбиток долоні або стопи; малювання саморобними „пензликами” з пташиного пір’я, листя; губкою тощо. Зрештою кожний винахід дасть дивовижні результати художньої творчості.

Завдання педагога – навчити дитину:

відгукуватися на красу;

встановлювати зв’язок між предметами довкілля;

відтворювати реальний предмет, об’єкт, явище в художньому образі;

користуватися різними художніми матеріалами: гуашшю, фломастером, крейдою, пензликом та фарбами;

орієнтуватися на аркуші паперу; компонувати елементи малюнка;

працювати з кольорам .

Прийом „оживлення„ матеріалів, ігрові дії з ними допомагають дитині розуміти й засвоювати закони художньої творчості. Милування красою створює особливе емоційне тло кожного заняття з малювання.

У молодшому дошкільному віці дітям пропонують такі теми: „Радість”, „Пахощі квітів”, „Упіймаємо сонечко”, „Хмаринка”, „Стежинка” та інші – тобто такі, де дитина зможе реалізувати свій сенсорний досвід. Розвиток відчуттів і „моделювання” їх зображальними засобами – домінанта навчання малювання.

У середньому дошкільному віці ставлення до малювання стає адекватнішим. Дитина усвідомлює свої можливості щодо створення зображення й малює все, що бачить, що її вражає й захоплює.

Завдання педагога:

розвивати сенсорну сферу дитини;

збагачувати уявлення про красу та форми її існування;

створювати адекватне розливальне середовище, добирати стимулювальні матеріали;

заохочувати дітей до малювання як способу самовираження та відображення картини світу;

вчити дітей прикрашати малюнками приміщення, де вони перебувають.

Зацікавлюючи дітей малюванням, педагог отримує змогу розвивати їхнє образне мислення, творчу уяву, навчати споглядати красу й творчість, занурюватись у них. Він розповідає дошкільнятам про художників, розглядає з ними репродукції творів живопису, розвиває здатність бачити світ очима митця.

Педагог і надалі збагачує уявлення дітей про художні матеріали та досвід роботи з ними – його підопічні малюють гуашшю, аквареллю, кольоровими олівцями, крейдою, вугіллям; дбає про цілісність світосприймання, розвиток категоріального світобачення й толерантності дитини. Вона дізнається про походження матеріалу, досліджує його зображально–виражальні можливості, навчається культурно працювати з ним. Починаючи малювати, дитина входить у світ нових взаємин – взаємин із зображувальними матеріалами.

Провідним у навчанні малювання є його змістова частина: „Маючи нових друзів ти можеш малювати все, що бачиш і відчуваєш, чого бажаєш і на що чекаєш. Чимало цікавого є в природі – знайди й намалюй. Цікавим життям живуть предмети, відчуй це життя й намалюй. Світ людей дуже різноманітний – намалюй своїх близьких” [14;8-9]. Так народжується жанр у дитячому малюнку: пейзаж, портрет, натюрморт, побутовий, казковий та інші, за якими можна розгорнути малювання дітей у старшому дошкільному віці.

Працюючи з дітьми раннього, молодшого та середнього дошкільного віку, педагог створює підґрунтя для формування естетичного ставлення дитини до світу природи, предметів, до людей та стосунків між ними, до себе самої як творця дивосвіту у власних малюнках.

Про широке виховне значення образотворчої діяльності писали художники, педагоги, психологи (А.В.Запорожець, Є.І.Ігнатьєв, В.С.Кузін, Б.М.Неменський, М.М.Ростовцев, М.П.Пакуліна, Б.М.Теплов, Є.А.Фльоріна, П.П.Чистяков, Т.Я.Шпикалова та інші) [17; 52; 55]. Значення образотворчої діяльності, творчості дітей в їхньому вихованні та розвитку різних рис особистості відзначають і зарубіжні вчені (Б.Джефферсон, Е.Крамер, В.Лоундфельд, У.Ламберт (США), К.Роланд (Велика Британія) та ін.).

Особливістю психічного розвитку дошкільнят є те, що, не володіючи ще достатньою мірою навичками читання, письма, усного мовлення, вони, зазвичай, віддають перевагу художнім засобам самовираження. Дитина, яка відкриває навколишній світ, це дитина, що прагне діяти в цьому світі, зазначав свого часу російський психолог О.М.Леонтьєв [32, 418-419]. Чим довше та продуктивніше творить дитина, чим старанніше працюють її руки, тим активніше розвиваються її мовлення, письмо, мислення, пам’ять, творчі здібності, підкреслював наш видатний педагог Василь Сухомлинський [Додаток Б].

У процесі образотворчої діяльності створюються придатні умови для розвитку естетичного, емоційно-позитивного сприйняття мистецтва, що позитивно впливає на формування естетичного ставлення до дійсності.

Образотворчу діяльність дошкільників розглядають з позиції реалістичного мистецтва, що є особливою формою суспільної свідомості. При цьому малювання, ліплення, аплікація є засобом пізнання й відбиття предметів та явищ реального світу,