Учитель використовує широке визначення гармонії в понятті сполучення кольорів як гармонійної узгодженості, яка свідчить про досягнуту єдність. Складаючи кольорову гармонію, необхідно йти від кольорової хаотичності до побудови усвідомленого об’єднання, створювати порядок на основі взаємної відповідальності один одному якихось ознак кольору. Гармонійне ціле можна створити за різними характеристиками кольору (тону, світлості, насиченості), за психологічними ознаками. Необхідно враховувати і кількісне співвідношення кольорів. В образотворчому мистецтві кольорова гармонія невідривно пов’язана з матеріальними носіями кольору. У педагогічній роботі ми також пов’язані й залежимо від наявності матеріалів. Тому при виборі системи гармонізації керуються принципами легкості її складання і практичного використання в школі (гуаш, акварель, туш). Розглянемо один із принципів гармонізації, який використовується з учнями на уроках з образотворчого мистецтва.

Гармонізатор – „кольорове коло”. Природний порядок кольорів розкривається в спектрі сонячного проміння. Черговість кольорів у спектрі пов’язана з послідовною зміною довжини світлової хвилі, тобто з об’єктивними причинами. Тому ця природна веселка є природною основою кольорових гармоній.

Учений Й.В.Гете склав коло з шести кольорів, вибраних на основі особливостей фізіології сприйняття додаткових кольорових пар. Правила побудови кольорового кола на даний час точно сформульовані. Це спектральна послідовність, поступовість і рівномірність між тонами. Коло може бути сконструйоване з різної кількості тонів. На даний момент в кольорознавстві прийняте коло з 24 кольорів [7, 56].

В.С.Мухіна вважає за необхідне розширювати канонізовану нормативність (еталонність) сприйняття вивчення дітьми „художніх мов” при навчанні малювання. Це збагачує сприйняття і одночасно звільняє дитину від спрощеної стереотипної нормативності, дає можливість пізнавати й класифікувати предмети, отримувати естетичну насолоду від краси індивідуального образу предмета або явища [39].

З основами гармонізації вчитель знайомить учнів не в ігрових ситуаціях, а в процесі вивчення варіантів таблиць з кольоровим колом із 24 кольорів. Які були виготовлені кожним учнем для індивідуального користування.

Розвиваючи вміння учнів 1-7 класів, слід аналізувати й оцінювати виконаний малюнок так, щоб оцінки дітей мали доброзичливий та об’єктивний характер, щоб вони вчилися бачити та оцінювати роботу в комплексі критеріїв оцінки й називати в першу чергу позитивне в роботах учасників образотворчої діяльності. Оцінки учнів використовуються на всіх етапах творчої роботи, коли стає менше порушень послідовності і правил малювання. Це створює умови для позитивних оцінок, які добре стимулюють бажання учнів виконувати малюнки на основі взаємного стимулювання.

Така методика проведення уроків свідчить, що аналіз та оцінку результатів образотворчої діяльності учнів, позитивно впливають на знання, уміння та навики молодших школярів. Постійна участь учнів в аналізі виконаних робіт робить образотворчу діяльність активною та обдуманою. Роль учителя полягає в тому, щоб учні не тільки оцінювали результат малювання як підсумок діяльності з образотворчої точки зору, але й могли б оцінити ставлення кожного учасника до своєї справи, рівень творчості, активності уявлення, змістовності роботи.

Щоб навчити учнів на досвіді інших аргументовано обговорювати зміст і послідовність етапів виконання малюнка, дуже важливо дати можливість їм свідомо і послідовно виконувати завдання, при цьому вчитель проводить пояснення за допомогою запитань і відповідей, привертає увагу учнів до позитивних моментів у роботах їхніх товаришів.

Під час обговорення, перш за все, слід оцінювати правильність виконання композиції, підкреслюючи, що мету успішно досягнуто завдяки дотриманню правил, послідовності та свідомому виконанню задуму. У результаті перегляду та аналізу робіт, різних за якістю виконання, змістом та композиційною побудовою, збагачується уявлення учнів про послідовність роботи над малюнком.

Розглянуті педагогічні умови сприяють розвитку творчих здібностей, спрямованих на формування в учнів 1-7 класів уміння самостійно створювати свій задум.

2.2. Методика викладання образотворчого мистецтва у 1 класі. Сприймання та оцінювання учнями мистецьких творів

Програма навчання дітей шестирічного віку розроблена з урахуванням вікових особливостей їхнього розвитку, практичного досвіду і можливостей засвоєння програмового матеріалу. Зміст програми побудовано за принципами: від простого – до складного, від елементарної вправи – до складної композиції; єдності виховання і освіти, навчальної і творчої діяльності; систематичного розвитку в учнів здібностей сприймання художнього образу у творах мистецтва, естетичних явищ у навколишньому і на цій основі – посильне самостійне творення художнього образу [5, 38-42].

Відповідно до завдань викладання образотворчого мистецтва в початковій школі, виділяють такі умови, яким повинен відповідати урок:

Комплексне вирішення навчально-виховних завдань на уроках з образотворчого мистецтва.

Дотримання принципів дидактики в процесі навчання зображувального мистецтва.

Використання наочності і технічних засобів навчання на уроках образотворчого мистецтва.

Дотримання наступності.

Використання різних прийомів і методів роботи з дітьми на уроках образотворчого мистецтва, включаючи ігри.

Дотримання тісного зв’язку зображувальної діяльності з іншими уроками та позакласною роботою з образотворчого мистецтва.

Постійне удосконалення методики проведення уроків образотворчого мистецтва з усіх основних розділів навчальної програми.

Використання в процесі навчання дітей образотворчого мистецтва передового досвіду вчителів.

Сприймання дійсності і творів мистецтва на уроках здійснюється протягом 5-7 хвилин водночас з бесідою, що спрямовується на розвиток в учнів відповідних навичок. Кожному практичному завданню мають передувати попередні активні спостереження за конкретними об’єктами і явищами. Навчити дитину бачити і запам’ятовувати побачене – завдання досить складне і тривале. Та елементарні навички активного спостереження можна і треба розвивати в дітей вже в шестирічному віці.

Активне сприймання (бачення) відрізняється від споглядання тим, що дитина привчається міркувати, пригадувати, зіставляти, порівнювати, визначати подібне (спільне) та