тривалість гри (не може бути занадто довгою);

залучення всіх дітей класу (можна й батьків);

розподіл функцій, ролей.

Розглядаючи тріаду „праця – пізнання – гра”, Л.Виготський визначає останній вид діяльності як провідний у дитячому віці і формулює важливий для педагогіки принцип: цінність дитячої творчості. В якому б виді діяльності вона б не виявлялась (літературному, театральному тощо), полягає не в результаті, а в процесі. Потреба в грі не згасає й тоді, коли діти приходять до школи й починають опановувати новий вид діяльності – навчальної. Академік О.Савченко підкреслює важливий дидактичний висновок: „...навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною” [36].

На уроках образотворчого мистецтва на емоційно забарвлених значущих для дитини художньо-ігрових моделях молодші школярі вчаться розуміти мову почуттів, жестів, рухів, а поступово і більш складних феноменів інтонацій, знаків, символів. Важлива грань мистецтва в тому, що його можна розглядати як художньо-пізнавальну модель дійсності, своєрідну ”гру в життя”.

Як підкреслюють психологи, здатність співпереживати не передається інформаційно, суто дидактичними засобами, вона опановується рефлексивно у реальному чи ігровому спілкуванні, під впливом мистецтва. Театральне мистецтво, яке називають „школою почуттів”, сприяє зосередженню емпатії і виявленню її у трьох основних формах (Л. Чуриліна):

співпереживання, - здатність виділити і назвати почуття, які переживає інша людина;

співчуття (співрадість і співгоре) – здатність прийняти чужу точку зору;

співучасть (взаємодопомога, моральний резонанс) – здатність до душевного відгуку [36;50].

Через сюжетно-рольову гру, що передбачає обов’язкове перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм (позитивним і негативним), „приміряти на себе” різні характери, манери поведінки, пережити безліч ситуацій і вчинків. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою загалом. Ігрова діяльність також дає змогу уявити себе у надзвичайних, фантастичних обставинах, „програти” неймовірні ситуації. Така ілюзорність вимагає творчих дій – умінь комбінувати, моделювати, уточнювати або змінювати деталі.

Учена Н.Кудикіна, виділяє чітку класифікацію ігор на дві великі групи: ігри за правилами, що мають фіксований зміст, та ігри творчі, вільні [37].

До першої групи належать дидактичні, інтелектуальні, пізнавальні ігри. Як і будь-якій грі, їм притаманні елементи розваг. Це – загадки, ребуси, кросворди, лото, вікторини, а також умовні подорожі та круїзи. Конкурси, ярмарки, аукціони. Різновидом ігор за правилами є рухливі (спортивні, хороводні): естафети турніри, аукціони тощо.

До другої групи входять художньо-конструкторські (з елементами праці) і сюжетно-рольові ігри (ігри-драматизації, інсценізації, театралізовані ігри).

На уроках мистецтва можуть знайти своє місце всі наведені види ігор, проте найдоцільнішими, безумовно, будуть ті, що безпосередньо впливають із завдань художнього розвитку молодших школярів.

Дидактичні ігри – це різновид ігор за правилами. Вони використовуються на уроках образотворчого мистецтва і виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей; розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, увагу, уяву; закріплюють знання, вміння і навички; тренують сенсорні вміння. Дидактичні ігри можуть бути тільки в словесній формі: поєднувати слово і практичні дії, слово і наочність, слово і реальні предмети.

Виділяють такі структурні складові дидактичної гри: дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Художньо-дидактичні ігри і вправи можуть передувати новому навчальному матеріалу, спонукаючи учнів оволодівати ним, закріплювати пройдене, служити повторенням.

Дидактичне завдання кожної гри або вправи визначається змістом програмового матеріалу і виховними цілями. Учитель заздалегідь визначає місце й роль гри у навчальному процесі, її зв’язок з іншими методами роботи, продумує можливі варіанти ускладнення (або полегшення), її органічний зв’язок з іншими частинами уроку. При цьому слід неодмінно виділяти ті знання, вміння і навички, які необхідно сформувати в учнів.

Пояснення змісту гри має бути емоційним, стислим, логічним і зрозумілим. Можливий пробний хід, у процесі якого учитель ознайомлює з правилами гри. Щоб переконатися в тому, що учні зрозуміли ігрову дію і завдання гри чи вправи, можна припуститися умисної помилки і активізувати мовленнєву діяльність учнів. Тривалість однієї художньо-дидактичної гри або ігрової вправи – від 3-5 хвилин.

Розробляючи художньо-дидактичні ігри, вчитель повинен враховувати чотири види діяльності учнів на уроці: малювання з натури, тематичне, декоративне малювання, бесіди про образотворче мистецтво [Додаток Є].

Висновки до розділу

Сучасна естетико-педагогічна література розкриває точку зору, відповідно до якої сутність художнього виховання полягає у формуванні в дітей естетичного ставлення за допомогою розвитку вміння розуміти й створювати художні образи. Взаємодія дитини з мистецтвом розглядається як значеннєве спілкування з опорою на „мову” мистецтва. При цьому художній образ розуміється як „знак” для передачі естетичної інформації, специфічний спосіб і форма відображення дійсності в її конкретних проявах, форма оцінного вираження думок, почуттів і ставлень, а виразність – як здатність художньо реалізувати свої ставлення, думки й почуття.

Художній образ лежить в основі переданого дітям естетичного досвіду і є центральним, сполучним поняттям у системі естетичних знань. Естетичне ставлення може бути сформоване тільки в установці на сприйняття художніх образів і виразності явищ. Виходячи із цього, основним завданням художнього виховання дошкільників і молодших школярів є навчання оформленню думок і почуттів в образах за допомогою конкретних матеріалів різних видів мистецтв.

Декоративно-прикладне мистецтво дає дитині функціональні образи, близькі до життєвого досвіду, що володіють яскравістю зовнішнього вигляду, простотою й виразністю форми, доступністю виконавської техніки. Образотворче, у свою чергу, збагачує зорові враження й, у цілому, естетичний досвід.

У художньо-декоративній діяльності необхідно, щоб діти опанували стилізованість зображення, конструктивність композиції, декоративність колориту.

У старшому дошкільному і в