Включення в процес сприйняття й наступне зображення операцій аналізу, порівняння, уподібнення, встановлення подібності й відмінності предметів, а також узагальнення, як показують сучасні психологічні дослідження (Н.І.Куприкова, Т.Д.Ратанова та ін.), сприяють інтелектуальному розвитку через розвиток когнітивних структур мозку. Для розумового розвитку дітей велике значення має запас знань, що поступово утворюється на основі уявлень про різноманітні форми й просторове положення предметів навколишнього світу, різні величини, різноманіття відтінків кольорів. При організації сприйняття предметів та явищ важливо звертати увагу дітей на мінливість форм, величин (дитина, дорослий), кольорів (спілий – неспілий, кольори пір року), різне просторове положення предметів та їхніх частин (птах сидить, дзьобає зернятка; рибка плаває в різних напрямках і т. п.).

Російські педагоги (Н.А.Ветлугіна, Н.П.Пакуліна, Є.М.Ігнатьєв, І.Я.Лернер та ін.) підкреслюють, що творчості дітей можна й потрібно вчити. З визначеної нами дитячої художньої творчості стає очевидно, що для розвитку творчості в будь-яких видах художньої діяльності дітям необхідно одержати різноманітні враження про навколишнє життя, природу, познайомитися з творами мистецтва (образотворчого, музичного, літературного, архітектури, народного мистецтва), придбати певні знання про предмети і явища, опанувати навички і вміння, освоїти способи діяльності; необхідним є освоєння дітьми багатого художнього досвіду як на заняттях, так і в повсякденному житті (на прогулянках, у різноманітних іграх, при знайомстві з творами мистецтва).

Стосовно до змісту художньо-творчих діяльностей всі названі компоненти є важливими й необхідними, жоден із них не можна виключити з освоєння дитиною світу.

Творча діяльність характеризується певними рисами. Так, І. Я. Лернер визначає такі риси творчої діяльності: перенесення знань та умінь, набутих раніше, в нову ситуацію; бачення нової проблеми в традиційній ситуації; бачення структури об’єкта; бачення нової функції об’єкта на відміну від традиційної; здатність до альтернативних рішень; комбінування раніше відомих способів у нові [33, 26].

Спостереження й виділення властивостей предметів, які мають бути передані в зображенні (форма, будова, величина, кольори, розташування в просторі), сприяють розвитку в дітей відчуття форми, кольору, ритму – компонентів естетичного відчуття. У процесі малювання й ліплення розвивається естетичне сприйняття, на цій основі формуються образні уявлення й розвивається образне мислення.

Естетичні відчуття можуть виникнути при сприйнятті чіткої витонченої форми предмета або ритмічного ладу предметів (розташування дерев у лісі, будинків у місті, елементів у творі декоративно-прикладного мистецтва й т. п.). Естетичні відчуття стають більш глибокими й усвідомленими в міру розвитку та збагачення сприйняття й уявлень дітей про форму, колір, будову предметів і явищ навколишнього світу, на цій основі формується художній смак. Однак важливо пам’ятати, що відчуття прекрасного може бути сформовано лише в тому випадку, коли краса предмета або явища постане перед дітьми в силу їхнього конкретного, образного мислення в конкретному вираженні. Тому в процесі спостереження й наступної бесіди з дітьми про те, що вони бачили, вихователеві важливо наповнити слово „гарне” конкретним змістом; показати, що робить предмет, явище гарним. Наприклад, розглядаючи квітку, варто виділити те, що є красивим у квітці: яскраво або ніжно розфарбована голівка, колористично виділена середина, поступовий перехід кольорів пелюсток від одного тону до іншого; плавно вигнуте стебло: тонке, витончене, зігнуте під вагою квітів у дзвіночка, або товсте, ворсисте в мака. Необхідно також знайти слова, що передають естетичну характеристику предмета. Усвідомивши, що значить „красиво”, дитина починає самостійно знаходити красу в різних предметах і явищах. Естетичній характеристиці предмета й усвідомленню краси допомагає використання при його описі поетичних рядків.

Кожний вид образотворчої діяльності повинен мати певні вимоги, матеріали та обладнання для роботи з дітьми [49, 8-10].

Для малювання береться достатньо цупкий папір – білий чи кольоровий. Для молодших дітей (третього – четвертого року життя) найоптимальніший розмір аркуша - половина формату А 4. Саме таку площу дитина здатна охопити поглядом, заповнити малюнком і не стомитися. Це теритоія, на якій дитина – господар. Дворічним краще давати не чистий аркушик, а з якимось зображенням. Наприклад, з квіточкою, деревцем чи будиночком, щоб малюк домалював штрихи – „дощик” і, побачивши створену разом з вихователем картину, втішився тим, що „вийшло”.

Дітей чотирьох - п’яти років можна навчити тонувати свій аркушик, готуючи його до малювання. Деревце, будиночок, машина, пташка чи лялька краще й виразніше сприйматимуться на смузі трави чи землі, а коли ще є і небо (блакитна смуга над землею), то це викличе бажання намалювати й щось зверху: сонечко, хмарку, літачок тощо.

Старшим дошкільнятам можна запропонувати для малювання і цілий аркуш, їм під силу освоїти таку площу. Це залежатиме від теми та матеріалу, яким діти малюватимуть. Наприклад, дерево, автобус, будинок доцільніше намалювати фарбами на площі цілого альбомного аркуша. Коли ж малюнок виконують олівцями, фломастерами, крейдами, свічкою, то дітям, навіть і старшим, краще пропонувати піваркуша, щоб вони не втомлювалися від одноманітних дій і не втрачали інтерес до малювання. Якщо ж навчаємо вихованців старшої групи прошкрябувати воскову поверхню папірця гострою паличкою або, ще краще, списаною кульковою ручкою, доречно їм запропонувати навіть четвертину альбомного аркуша. Дитина швидко заповнить цю площу, не забрудниться воском, що зшкрябується з паперу, і пальчики, які стискають паличку, не втомляться.

Для малювання зимових пейзажів доречно брати кольоровий папір, щоб діти, малюючи білою фарбою, відразу бачили й уявляли сніг.

Здавалося б, ніяких премудрощів, але педагогові варто замислитися над тим, який папір стане дитині помічником у роботі і дасть