Усі грудочки в глині при цьому розіб’ються, маса набуде однорідності. Готова глина має бути м’якою, податливою, не прилипати до рук, щоб діти могли відірвати шматочок, розкачати його, тобто обробити. Перевірити, чи глина не затверділа, можна так: розкачати стовпчик і з’єднати його краї, щоб вийшов бублик. Якщо поверхню бублика не вкриває сітка тріщин, це означає, що глина м'яка. Крім глини та води, до утвореної маси нічого не додають. Якщо ж глина рідкувата, її швидко можна осушити, загорнувши грудочку в суху бавовняну ганчірку (старий рушник). Якщо глину кілька разів загорнути й пом'яти в ганчірці. Вона швидко віддасть вологу й не прилипатиме до рук. Грудка глини, яку видають кожному вихованцеві, має бути такою, щоб помістилася в дитячій долоньці. У розмірі буде легше зорієнтуватись, якщо пам’ятати, що діаметр підготовленого шматочка має бути 2,5-3см для першої молодшої групи, для дітей другої молодшої групи – 3-4см, середньої – 4-5см, старшої – 5-6см, власне, стільки сантиметрів, скільки дитині років. Якщо малюки ліпитимуть кілька предметів, можна підготувати пропорційні шматочки для різних за розміром виробів. Наприклад, для ліплення ведмедя дають велику грудочку, а зайчика – меншу. Інколи вихователь виділяє на передачу сюжету одну грудочку глини (діаметром 15см), але в такому разі дітям обов’язково треба дати палички-мірочки, які б допомагали передати пропорцію між предметами, щоб ненароком зайчик і ведмідь не вийшли однакового розміру.
Крім глини, дітям дають стеку - дерев’яну чи пластмасову паличку. Набори стек продаються, їх також можна виготовити із старих пензлів. Стеками можна розрізати глину, зробити дірочку, примастити одну частину до іншої, щоб не деформувати їх, прошкрябати візерунок на поверхні. Щоб діти могли згладжувати поверхню виробів глини вологим пальцем, їм дається шматочок поролону, намоченого у воді, який кладеться на іграшкову тарілочку (пластмасову кришку, ковпачок невеликого розміру). Воду в баночці давати дітям не варто, бо вони її розпліскують, мокрими і брудними руками торкаються стола, одягу, одне одного.
Для виготовлення декоративних пластин вихователь має підготувати глиняну пластину завтовшки 1см у формі квадрата, прямокутника, круга (діаметр чи сторона пластини 10-15 см). Ця пластина кладеться на зволожену серветку й зверху також прикривається серветкою, щоб не висохла. Діти прикріплюють до неї елементи оформлення, створюють рельєф. Волога серветка знизу пластини допоможе легко зняти готову роботу з дощечки. Для виготовлення елементів оформлення грудочка глини дається окремо. В декоративному ліпленні використовують ковпачки від ручок чи фломастерів, ґудзики з ніжкою, цвяхи зі шляпками. Ним діти прикрашають свої вироби, натискаючи цими предметами на глину.
Можна використовувати штампики - „пальчики”, як у справжніх гончарів. Їх виготовляють із шматочка крейди (циліндр заввишки 4см), на круглій основі якого вишкрябують візерунок. Ось цими візерунками і притискають крейдяний „пальчик” до глини, штампуючи оформлення. На занятті з ліплення обов’язково потрібна дощечка-підкладка. Вона захищає стіл від забруднення глиною, на ній можна розмістити матеріал та обладнання для роботи. Волога серветка розміром з дитячий носовичок потрібна для зняття глини з долонь після завершення робити. Для старших дошкільнят краще підготувати замість звичайної дощечки скульптурні станки з поворотним кругом. На цей круг ставлять іграшку, натуру, і діти можуть розглянути взірці з усіх боків, не беручи їх до рук.
Старшим дошкільнятам дають і пластилін, розігріваючи його перед заняттям на водяній бані (температура води 37-40). При вищій температурі він плавиться, але це такий матеріал, який швидко набуває температури навколишнього середовища й затвердіє. Враховуючи цю особливість, доцільно роздавати дітям шматочки пластиліну після того, як вихователь завершить показ і пояснення способу ліплення. Молодші дошкільнята обробити пластилін не можуть, він для них надто твердий, навіть підігрітий. А якщо врахувати, що малий скульптор може навіть захотіти покуштувати власноруч виліплені „цукерки”, „печиво”, то цей матеріал тим більше не рекомендують використовувати в роботі з малюками, та й змити пластилін з рук важко, бо він заходить глибоко в пори шкіри, а крім того, фарбники, які використовують для пластиліну, викликають в окремих дітей алергію.
Молодшим дошкільнятам найкраще запропонувати солоне кольорове тісто, з якого вони залюбки виліплять печиво, бублики, коржики, пряники, вареники, пиріжки, ягідки та багато всього іншого. Тісто готують з борошна, солі, підфарбованої води з додаванням крапельки олії. Солі та борошна має бути порівну. Фарбником може бути будь-яка фарба: гуаш, акварель, харчова, анілінова (для тканини), морквяний, буряковий соки, зеленка, синька. Охоче працюють з кольоровим тістом і вихованці старшої групи.
В аплікуванні важливу роль відіграє розмір аркуша паперу, на який наклеюють зображення. В молодшій та середній групах використовують чверть аркуша (10 х 15 см) – це та площа, на якій малим найпростіше розмістити виразні частини. У першій та другій молодших групах вихователь дає дітям готові деталі. Дворічному малюкові краще дати дві–три частини предмета з кольорового картону, щоб він міг викласти з них цей предмет, пограти ними, ще раз зібрати предмет, не порвавши деталей аплікації. Трирічним дають дві-три чистини предмета, але вирізають їх уже не з картону, а з кольорового паперу: шкірястий, дуже тонкий (цигарковий, фольга, м’ятий), оксамитовий папір використовувати не варто, бо діти не приклеять їх клейстером, швидко зібгають фольгу, порвуть цигарковий папір.
При виконанні декоративних робіт не варто давати дітям більше як 6-8 деталей, бо велика кількість одноманітних дій (узяти заготовку, перевернути, намастити клеєм, знову перевернути, прикласти, притиснути) стомить дитину. Найбільш оптимальний діаметр чи сторона деталі