Здатність дитини до створення виразного пейзажного малюнка формується поетапно.

Етапи роботи щодо збагачення дитячого пейзажного малювання [13, 6-10]:

Перший етап: „Вчимося бачити й розуміти красу природи”.

Його метою є не тільки накопичення вражень від довкілля, а й психологічна установка на малювання: „Ти не можеш визначитися, що малювати? Поглянь навкруги! Скільки всього цікавого! Ось дерева. Вони різні, але мають дещо спільне. Що це, подумаймо разом. Ось квіти, птахи, тварини, комахи! А яке чарівне повітря! Неозоре небо – воно буває таким різним ... Краса в природі така вигадлива. Спостерігай, вивчай, споглядай, відчувай. Після цього хочеться малювати, щоб передати свою схвильованість, піднесений настрій, увічнити красу”.

Методика на цьому етапі включає екскурсії в природу з метою художніх спостережень, споглядань, розглядань. Їх можна організувати у формі подорожей у пошуках краси. Запропонувати дитині уявити себе пташкою („Якою вона бачить землю?”, „Де вона живе?”), мурашкою, яка бачить землю іншою; травичкою, квіткою, дощем, вітром або сонечком. Щоб зосередити увагу дітей, педагог користується ігровим приладдям: „бінокль”, „чарівні окуляри”, „відеокамера” тощо.

Дорослий допомагає дитині висловитися першою, а потім використовує, як зразок, власну розповідь про сприймання й розуміння краси.

Організація художньо–дидактичних ігор, наприклад, „Подорож нашою планетою”, „У гості до Маленького Принца”, допомагає збагатити уявлення дітей про світ, осмислити різноманітність пейзажів. Теми до малювання варто добирати такі, які дають дитині можливість пофантазувати, уявити неповторний світ природи, її красу, мальовничість. Наприклад: „Ліс”, „Море”, „Поле”, „Що бачить пташка?”, „Жабка–мандрівниця”, „Де живе ведмедик Умка?”, „Африканська пустеля”, „Джунглі”.

Другий етап: „Чого можна навчитися у художників”.

Його мета – навчити дітей розглядати й розуміти пейзажний твір живопису, сприймати його як результат творчої діяльності художника. Важливо викликати у дітей прагнення дивитися на світ очима художника та заохочувати спроби малюків діяти „як художник”. „Ти не знаєш, як малювати пейзажів? Давай разом вчитися у художників. Я проведу тебе в чарівний світ картин. Розглянь їх уважно. Що спільного в цих картинах? Так усі вони про природу. А природа – це і парк, і ліс, і місто, і море, і поле, і гори. Художники – пейзажисти називають свої картини пейзажами”.

Розроблена методика передбачає вільне розглядання картин у „Галереї пейзажів”, мистецтвознавчу розповідь „Що таке пейзаж”, мистецтвознавчу бесіду (наприклад, „Про що розповіла картина”). Розповідь педагога та бесіда можуть розгортатися у межах жанру або конкретного твору. Щоб допомогти дитині уявити себе художником і самовиразитись, наслідуючи його дії, варто застосовувати такі методики і прийоми: художньо–дидактичну гру (наприклад, „Подорож у картину”, „Художник, який любив море, ліс, місто”, „Відгадай, де був художник”, „Придумай назву картині”, „Придумай картину за назвою”), прийом розпізнавання композиційних та колористичних варіантів („Що змінилося в картині”), гру в художників–пейзажистів („Намалюй пейзаж за віршем, оповіданням, казкою”).

У роботі з творами пейзажного живопису важливо запобігати бездумному копіюванню картини, варто спонукати дітей до власного творчого пошуку оригінальних ідей, задумів, заохочувати їхню самостійність та винахідливість, уяву та фантазію, застосовуючи власний життєвий досвід (наприклад, „Пригадай гарні місця, де ти бував із батьками”, „Намалюйте, що бачив тільки ти”, „Де б ти хотів побувати?”).

Третій етап:„Вивчаємо секрети художників –пейзажистів”.

Його мета – вправляти дітей у техніках пейзажного малюнка, удосконалювати зображальні навички та вміння. Можна заохотити малюка до таємниць майстерності і так: „У тебе не виходить пейзаж, як у художника? Хочеш дізнатися про секрети майстра? Який пейзаж із цих репродукцій подобається тобі найбільше? Поговоримо про нього. Головний секрет пейзажу – його зміст: про що він, про який куточок природи, світу – про гори, море, ліс, поле, місто чи село? Впізнай цей куточок. Тепер поміркуймо над тим, який настрій пейзажу. Секрет – у кольорі, його відтінках. Колір буває холодний, теплий, веселий, сумний, тривожний. Попрацюймо з кольорами. Чи впізнав ти настрій пейзажу? Тепер треба подумати, що і де розташоване на картині: що ближче до нас, що далі. Можна погратися, зробити „Театр на аркуші паперу”, „Живий малюнок”; пофантазувати: ”Що побачить рибка, а що космонавт?; „Що побачить пташка, а що – коник?”; намалювати за пісенькою ”У траві сидів коник”. Пейзаж краще малювати аквареллю або в техніці по „мокрому”. У тебе вийшов особливий пейзаж. Адже його автор – ти.”

Методи, застосовані на цьому етапі, можна назвати практичними, дослідницькими. Вони передбачають активні самостійні пошукові вправи дітей з кольором, композицією. Наприклад, практичні заняття „Як художники малюють землю і небо”, „Скільки друзів у Зеленої фарби?”, „Якого кольору сніг?”, „Якого кольору море?” допомагають дитині розрізняти відтінки кольорів, добирати кольори об’єктів природи (снігу, моря…) відповідно до пори року, періоду доби, настрою малюнка.

Четвертий етап:„Втілюємо секрети художників-пейзажистів у своїх малюнках”.

Його мета – активізувати творчі дії дитини при створенні виразного пейзажного малюнка. Зокрема, педагог може це зробити так: „Твій пейзажний малюнок дуже гарний, але він може бути ще цікавішим, виразнішим, красивішим, якщо ти скористаєшся всім, чого навчили тебе художники: пригадаєш, що малюють художники; що вони хочуть нам розповісти про свої улюблені куточки природи; пригадаєш також свої враження від краси природи; розкриєш для себе секрети кольору; покажеш, як ти вмієш розташовувати малюнок на аркуші. У