Проблема удосконалення превентивного виховання стосовно тютюнозалежних серед підлітків

Профілактику лікування прийнято поділяти на первинну, вторинну та третинну. Первинна профілактика спрямована на попередження аддиктивної поведінки та хвороб, вторинна має на увазі стримування темпу розвитку та попередження ускладнень, а третинна — комплекс реабілітаційних впливів на хворих. Первинна профілактика є частиною ідеологічної та психологічної функції культури суспільства. Не так давно широко використовувався інформаційний підхід: залякування в засобах масової інформації, в тому числі й свідчення колишніх наркоманів та лекції спеціалістів. Але такі спроби часто мали дію, зворотну тій, що очікували, — підвищувався інтерес до психоактивних речовин, раннього статевого життя та ін.

Ефективність сильного страху суперечлива: його інтенсивність може бути висока, проте завжди короткотривала. На сьогоднішній день широко розповсюджена думка: поглибити знання про наркотики недостатньо для зміни соціальних установок підлітків; в той же час це може сприяти пробудженню інтересу та заохоченню до залежної поведінки [3, 34].

Відбулося усвідомлення необхідності формування відповідальної поведінки дітей, що в свою чергу приводить до подальшої зміни акцентів у профілактичній роботі. В її фокусі з'явилися не хімічні речовини та ефекти, що ними викликаються, а люди та аналіз причин вживання наркотиків. Фіксація цього поворотного моменту означала народження нового поведінкового підходу. Так, до кола психоактивних речовин залучаються деякі медичні препарати, тютюн, алкоголь, токсиканти (наприклад, засоби побутової хімії) та наркотики. Вчені зазначають, що в світі на цей час найбільше розповсюдження отримали дві моделі освітніх програм первинної профілактики для дітей: програми досягнення соціально-психологічної компетентності та програми навчання життєвим навичкам.

Ці програми ставлять комплексні задачі, розв'язання яких передбачає вирішення ряду дрібних: навчання ефективним навичкам спілкування, критичному мисленню, прийняттю відповідальних рішень, відпрацювання адекватної самооцінки, навчання вмінню по стояти за себе, уникати непотрібного ризику, робити правильний здоровий вибір, навчання регуляції емоцій, уникнення стресів, ви-рішення конфліктів, протидії тиску ззовні.

Будь-яка програма передбачає оволодіння набором з 12-15 необхідних та достатніх для реалізації здорового стилю життя психосоціальних навичок. Визнання необхідності оволодіння цими навичками базується на даних наукового аналізу факторів ризику заохочення до психоактивних речовин та факторів антиризику, що протистоять їм.

Щодо конкретних напрямків психологічної роботи із профілактики, то вони повинні включати:

Зручною для практичного застосування є наступна класифікація факторів ризику: 1) індивідуальні фактори: низька самооцінка, відчуття особистої незначущості, недостатній самоконтроль, нездатність правильно виражати свої почуття та ін.; 2) те, що бере початок в родині дитини: відсутність необхідного контролю з боку дорослих, чітких правил поведінки, почуття приналежності до сім'ї, зловживання психоактивними речовинами членами родини та ін.; 3) пов'язані з навчанням у школі: низька успішність, часті переходи з однієї школи до іншої, порушення стосунків з однолітками, зловживання психоактивними речовинами в школі.

Навіть одного погляду на перелік факторів ризику достатньо для того, щоб зрозуміти, що почати вживання психоактивних речовин чи проявити будь-які інші девіації поведінки може практично будь-яка дитина. Тому комплекс психосоціальних завдань, на вирішення яких спрямовані поведінкові програми (ПП), є профілактичним для будь-яких форм девіантної поведінки у всіх без винятку здорових дітей. В ході навчання психосоціальним навичкам мінімізується чи взагалі зникає вплив факторів ризику [13.52]

Тому ПП повинна проводитись зі всіма дітьми без виключення. Так, як і для попередження інфекційних захворювань робляться профілактичні щеплення, так і для попередження аддиктивної по-ведінки необхідне спеціальне навчання. Продовжуючи аналогію, його можна назвати психологічною імунізацією.

За оцінками ВООЗ, у світі нараховується 1,1 мільярда курців (47% чоловіків і 12 % жінок) Щороку майже 5 мільйонів курців помирають від хвороб, спричинених споживанням тютюну, яке, за прогнозами, призведе до 450 мільйонів смертей протягом найближчих 50 років. Якби сьогодні рівень куріння скоротився удвічі, це дозволило б уникнути 20—ЗО мільйонів передчасних смертей у першій чверті століття і близько 150 мільйонів — у другій. Оскільки в останні десятиліття зростає підліткове (зокрема регулярне) куріння, дослідники і практики наголошують на створенні відповідних лікувальних програм, які мають враховувати вікові особливості: чим раніше людина починає курити, тим вища ймовірність формування в неї серйозної залежності від тютюну. Тим-то такою актуальною є профілактика куріння.

Серед чоловіків найбільше курців (68 %, тобто 37 % населення) — у Південній Кореї, а серед жінок (37 %, тобто 7 % населення) — у Данії, Отже, у будь-якій країні курці становлять меншість навіть серед дорослого населення. Переважна більшість курців мешкає в країнах, що розвиваються: тут курять 48 % чоловіків і 7 % жінок. У такій країні, як Швеція, курять тільки 18 % чоловіків і 21 % жінок. У країнах із розвинутою ринковою економікою поширеність куріння серед чоловіків становить в середньому 37 %, порівняно з 60 % у колишніх соціалістичних країнах

Центральної і Східної Європи. Щоденна кількість сигарет, що припадає на одного курця, вища в розвинутих країнах (22), ніж у тих, що розвиваються (14). Серед розвинутих країн найбільше щоденне споживання одним курцем — 24 сигарети — відзначається в країнах із розвинутою ринковою економікою, тоді як у колишніх соціалістичних країнах Європи відповідна цифра дорівнює в середньому 18.

Тютюновий дим містить понад