сучасне життя. Не тільки юнакам, а й батькам важко визначитися, що є цінним, а і що другорядним. Соціально-економічне життя стає все І більше непередбачуваним, а відсутність сталих поглядів, ідеалів, правопорушення у структурах влади, пре які повідомляють засоби масової інформації, призводять до втрати почуття захищеності у юнацтва, руйнують моральні переконання. Ідеали, що намагаються прищепити школа та професійно-технічні заклади, все більше розходяться з реальним економічним життя. Останнім часом втрачають значущість такі цінності праці, як реалізація власних здібностей, творчість, бажання бути корисним людям. Соціальна ситуація розвитку стає ситуацією проблемною і юнаки швидко доходять висновку: „Живу сьогоднішнім днем” [13, 26].
Відсутність далеких часових перспектив у юнацько-у віці — це вже крок до аномального розвитку особистості. Навпаки, створення особистісно значущих часових перспектив — пріоритетний шлях у профілактиці девіантної, в тому числі адиктивної поведінки. Реальні, ілюзорні моделі поведінки, що відповідають прагненням молодої людини, реальні життєві цілі, досягнення яких принесе відчуття самоповаги — ось що потрібно для досягнення зрілої его-ідентичності, як професійної, так і особистісної, моральної, національної. Таким чином, проблема ідентичності юнака ускладнюється швидкими соціальними змінами, що вимагають перегляду основних норм і цінностей суспільства та вибору своєї рольової моделі поведінки серед чисельних альтернатив, що пропонує сучасне життя. За теорією ЕХ. Еріксона, криза ідентичності може проявитися в трьох основних сферах: проблема вибору майбутньої професії, набуття певного статусу у групах ровесників та вживання алкоголю і наркотиків. У юнацькому віці перші спроби вживання психоактивних речовин носять назву адиктивної поведінки. Такою поведінкою називають зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан людини, в тому числі алкоголем і тютюном, ще до того, як від них сформована індивідуальна психічна і фізична залежність. Мова йде не стільки про захворювання, скільки про поведінкові проблеми юнаків. Саме визначення адиктивної поведінки свідчить про те, що головним напрямом її усунення є_система профілактичної і психокорекцйної роботи [17, 33].
Адиктивна поведінка як виявлення кризи ідентичності в психологічній літературі трактується таким чином: вживання алкоголю і наркотиків тимчасово знижує емоційну напруженість, що супроводжує кризу. Коливання у виборі професії, конфлікти з дорослими, поразки при завоюванні статусу серед ровесників — все це викликає у частини юнаків формування негативної «Я-концепції». Вживання психоактивних речовин дозволяє вийти у «віртуальну реальність» своїх потаємних мрій і таким чином розв'язати складні проблеми досягнення ідентичності. У компаніях з груповою психічною залежністю від алкоголю чи наркотиків на новачків здійснюється певний тиск і юнаки з розмитою ідентичністю, як правило, приймають «правила гри» цієї компанії, а юнаки із зрі-лою ідентичністю таку компанію залишають.
Психологічна сутність корекційної роботи з адиктивними юнаками зводиться до формування навичок самоаналізу і таких новоутворень у поведінці, як самокритичність, відмова від егоцентричних вчинків. Щодо пси-хокорекційних заходів з ними, то найбільше зарекомендували себе групові тренінгові заняття. Головні завдання цих занять такі: зростання почуття відповідальності за свою поведінку; розширення часової перспективи, підвищення самооцінки; тренування механізмів подолання потогенних впливів, які різняться у юнаків з акцентуаціями характеру; пошук шляхів більш гармонійних стосунків з родиною.
При відборі в групу враховується наявність у юнака мотивації для зміни цінностей та форм поведінки, фактор сумісності різних типів акцентуацій характеру. Загальна мета психологічних заходів — створення оптимальних умов для корекції порушень поведінки юнака та формування нових цінностей і переконань [22, 43].
Активні спроби дорослих вилучити юнака з «поганої» компанії, вказати на жахливі наслідки вживання алкоголю чи інших психоактивних речовин, як правило, малоефективні. Як зазначається в монографії А.А. Реан, Я.Л. Коломенского, причина цього явища в тому, що юнака в такому випадку намагаються позбавити соціальної значущості і повернути його в групу, де він переживає емоційний дискомфорт, відчуженість. -'Цей стан у свою чергу пов'язаний зі значною суперечністю між оцінкою цього юнака соціальним оточенням (батьками, вчителями) і його самооцінкою. Ефективний спосіб розв'язання цієї проблеми — не просто змінити звичну компанію адиктивного юнака, блокувати деструктивне спілкування, а надати йому можливість спілкуватися в групі з просоціальною орієнтацією. Головне при цьому, щоб потреби у самосприйманні, сприйманні інших реалізовувалися в нових рольових моделях поведінки, де юнацька дружба, побудова планів-мрій, обговорення проблем сучасного життя, взаємна підтримка обходилися без вживання психоактивних речовин.
Психологічна робота з родиною юнака є важливим компонентом психокорекції адиктивної поведінки. Найбільш важливими завданнями цієї роботи є розвиток і підтримання надії членів сім'ї на позитивний хід лікування, конструктивне сприймання епізодичних «зривів» юнака, а також оптимізація емоційного стану родини. Без виконання цих завдань навіть успішне проходження юнаком психокорекційних заходів буває неефективним. Адиктивна поведінка часто є виявленням реакції емансипації юнака, а також компенсує його важливі потреби, що були блоковані в родині. Таку поведінку можуть несвідомо підтримувати члени родини, які згуртовуються навколо «хворого» чи «покидька», останній стає засобом підвищення стабільності сім'ї. Завдання психолога виявити причини порушень сімейних відносин, що стали одним з чинників адиктивної поведінки і спробувати оптимізувати їх у роботі з членами родини. Суттєву допомогу психологу закладів освіти може надати в цьому процесі соціальний педагог.