Методи навчання.

План.

1. Сутність і функції методів навчання.

2. Класифікація методів навчання.

3.Методи усного викладу навчального матеріалу.

4.Наочні методи навчання.

5. Практичні методи навчання.

6.Дидактичні ігри.

7.Самостійна робота учнів як метод навчання.

8.Формування в молодших учнів пошукової діяльності.

9. Вибір і поєднання методів навчання.

10.Педагогічні технології.

11.Підготовка навчального обладнання.

Сутність і функції методів навчання

У методів навчання як дидактичної категорії тривала історія розвитку. Сучасне розуміння їх сутності значно відрізняється від того, що було прийнято навіть у по-воєнний час, що зумовлено підпорядкованістю методів цілям і змісту навчання: з їх зміною поступово змі-нюються й існуючі уявлення про методи. Таким чином, можна вважати, що розуміння сутності методів має історичний характер.

Термін метод (від грец. — методос) означає спосіб пізнання явищ природи і суспільства.

Американський педагог К.Керр виділяє чотири гло-бальні "революції" в галузі методів навчання залежно від того, який засіб навчання переважає (1972). Перша полягає в тому, що замість учителів — батьків навчанням почали займатися вчителі-професіонали. Друга револю-ція полягала в тому, що на зміну усному слову прийшло писемне; третя — ввела у навчання друковане слово; четверта, передбачає част-кову заміну деяких методик комп'ютерними техноло-гіями.

Найдавнішою формою передачі соціального досвіду дорослих дітям був показ зразка дій, багаторазове їх повторення та відтворення, тобто репродуктивний ме-тод. У ролі вчителів були батьки, дорослі, з якими жила дитина, і навчання відбувалося, як правило, індиві-дуально.

З виникненням писемності навчання почало здійс-нюватись у школах переважно через заучування текстів і точне їх відтворення. Такий спосіб навчання пізні-ше дістав назву схоластично-догматичного, а методи, яким воно здійснювалося, — догматичних.

В епоху Від-родження гуманістичні ідеали освіти зумовили появу ці-лей розвитку особистості на основі її активності та самодіяльності, виникнення позитивних емоцій від піз-нання. Догматичні методи були непридатні для реа-лізації нових цілей освіти. Тому філософи-гуманісти Ф.Рабле, М.Монтень, Ф.Бекон вважали, що в навчан-ні мають застосовуватися практичні методи та спостереження учнів за природними явищами, так виник експери-мент, щоб діти не просто засвоювали готові знання, а вміли самостійно думати. Спираючись на ці ідеї, Ян Амос Коменський різко критикував словесно-догма-тичні методи навчання і обстоював забезпечення са-мостійного чуттєвого пізнання як основу активності учня.

Значний внесок у теорію методів навчання зро-бив КД.Ушинський. Він виділив загальну і часткову теорію методів. Під впливом ідей К.Д.Ушинського та його послі-довників у дореволюційній педагогічній теорії з'явилися дослідження про значення самостійної роботи, прак-тичних завдань.

У розвитку теорії методів кроком уперед були спро-би дидактів розрізнити у методах зовнішню і внут-рішню сторони. На це звернув увагу ще АДистервег. А про внутрішню сутність методів відомий російський педагог П.Ф.Каптерєв (1849 — 1922) писав, що най-істотніше у формах навчання — вид знань, спосіб, в який знання переходять від учителя до учнів.

Залежно від характеру пізнання П.Ф.Каптерєв ви-діляв три форми методів:*

догматичну, коли знання передається в готовому вигляді й відтворюється без змін;*

аналітичну (вчитель розкладає знання на елементи й показує роль кожного);*

генетичну, коли розкривається процес виникнення знань, їх розвиток і остаточний вигляд.

У генетичній формі учений виділяв сократичний метод, коли вчитель розкриває шлях набуття знань, і евристичний, коли учні самі відкривають знання під керівництвом учителя.

Предметом обговорень були і лишаються питання визначення функцій методів навчання, їх класи-фікації та умов оптимального застосування. У дванадцяти підручниках з пе-дагогіки і монографіях з теорії методів навчання, ви-даних до 1970 року проаналізованих І.Я.Лернером, називалися такі методи: розповідь, пояснен-ня, лекція, бесіда, робота з підручником, книгою, ілюстрації, демонстрації, лабораторні роботи, письмові робо-ти, графічні роботи, самостійні спостереження, робота на ділянці, у майстерні, вправи, розв'язування задач, практичні роботи, екскурсії, повідомлення учнів, заучу-вання, експерименти, вправи на застосування знань у нових умовах, творчі усні й письмові роботи, дослід-ницька робота, програмоване навчання, повторення .

У 80 — 90-х роках вийшло кілька ґрунтовних праць,

з теорії методів навчання (А.М.Алексюк, Ю.К.Бабанський, І.ЯЛернер, М.І.Махмутов, М.М.Скаткін).

Методи визначити як засоби, за допомогою яких учні під керівництвом учителя ідуть від незнання до знання, від неповного і неточного знання до повнішою й точнішого. Методи навчання -це способи упорядкованої взаємозв'язаної діяль-ності вчителя й учнів, спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдання.

Функції методів навчання:

-мотиваційна; -навчальна; -розвивальна; -виховна; -організаційна.

Взаємозв'язок методів і прийомів навчання в дидактиці — рухливий і залежить від функції, яку вони виконують. Тому в педагогічній літературі одні й ті самі поняття нерідко вживаються як у розумінні "метод", так і в значенні "прийом". Це, стосується аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення, порівняння. У початковій школі порівняння використовується переважно як дидактичний прийом, як засіб керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів, спрямованою на встановлення в певній послідовності відношень по-дібності, тотожності й відмінності. Питання взаємозв'язку методів і прийомів навчання має не лише теоретичне, а й практичне значення, бо вдосконалення прийомів сприяє і вдосконаленню мето-ду в цілому.

Отже, головне в методі навчання — можливості для організації пізнавальної діяльності учнів; у методі взаємопов'язана й послідовно відбувається спільна діяльність учителя і учнів, спрямована на досягнення певної навчальної мети.

5.2. Класифікація методів навчання

Питання класифікації методів навчання має свою історію. Найдавнішою є класифікація методів за зов-нішніми діями вчителя та учнів на заняттях. Зокрема, школярі розповідають, слухають, читають, відповідають, розв'язують задачі, пишуть тощо.

Відповідно дидакти описували методи розповіді, бесіди, роботи з книжкою, картиною, методи розв'язування задач, вправлянь то-що. Відомо кілька підходів до класифікації методів.

До 70-х років поширеними і визнаними класифікаціями були такі:*

за джерелом знань — словесні, наочні, практичні (Н.М.Верзилін, Є.Я.Голант, Є.І.Перовський);*

за основною дидактичною метою — методи