за ступенем активності учнів — методи пасивні й активні (Є.Я.Голант).

У 80-х роках активно розвивалась теорія змісту і методів навчання.

Відповідно до цього дидакти розробляли загально-дидактичні методи навчання. За М.М.Скаткіним і І Я.Лернером, до них належать пояснювально-ілюстративний, інструктивно-репродуктивний, метод проблемного навчання, формування творчих можливостей учнів. Ці методи відповідають різним рівням пізнаваль-ної діяльності учнів. Вони охоплюють усі цілі навчання і розвитку, дають змогу побачити навчальний процес цілісно, в системі дій учителя і учнів.

Серед відомих класифікацій вирізняється системним підходом класифікація Ю.К.Бабанського. Учений виді-ляє три групи методів навчання, беручи до уваги основні компоненти процесу навчання у взаємозв'язку викла-дання і учіння:

1) організація і здійснення;

2) стимулювання і мотивація;

3) контроль і самоконтроль.

Організація і здійснення навчальної діяльності передбачають передачу, сприймання, осмислення, запам'ятовування інформації та практичне її застосування. Тому до цієї групи Бабанський відносить словесні, наоч-ні, практичні методи і методи передачі інформації че-рез різні практичні, трудові та інші дії.

Методи організації і здійснення навчальної пізнавальної діяльності:

-Словесні; наочні; практичні; ( аспект передачі і сприймання навчальної інформації);

- Індуктивні і дедуктивні; ( логічний аспект);

- Репродуктивні і проблемно-пошукові ( аспект мислення );

- Методи самостійної роботи під керівництвом учителя ( аспект управління учінням ).

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності, виходячи з наявності двох великих груп мотивів, Ю.К.Бабанський розподіляє на методи:

-стимулювання і мотивації інтересу до учіння (пізнавальні ігри, дискусії, емоційне переживання тощо) і методи стимулювання та мотивації обов'язку і відповідальності в учінні (заохочення, осуд тощо).

5.3. Методи усного викладу навчального матеріалу

До групи пояснювально-ілюстративних методів нав-чання входять словесні, наочні і практичні методи. Словесні методи включають усний виклад нав-чального матеріалу самим учителем (розповідь, вик-лад, пояснення, лекція) і діалогічну форму (різні форми бесіди).

Методи усного викладу. У дидактиці визначено такі їх функції:

-створення психологічної установки на засвоєння но-вого матеріалу, -мотивація пізнавальної діяльності уч-нів під час вивчення певної теми,

-постановка перед учнями проблемної ситуації;

-розкриття змісту фактичного матеріалу;

-опис природ-ного середовища, певного об'єкта,

- повідомлення про події, явища;

-розкриття причинно-наслідкових та інших зв'язків між предметами та явищами навколишнього сере-довища;

-зведення знань у певну систему;

-інструктування учнів щодо їхньої діяльності .

Розповідь — монологічна форма усного викладу навчального матеріалу, широко застосовувана в по-чаткових класах. До розповіді вдаються, коли треба повідомити яскраві, нові відомості; висвітлити події, віддалені в часі; розповісти про те, що діти не можуть спостерігати безпосередньо, або про маловідомі факти. Розповідь — важливе джерело впливу на думку, уяву, емоції молодших школярів, розши-рення їхнього кругозору.

У початкових класах використовується переважно три види розповіді: опис, художня розповідь, пояс-нення.

Опис передбачає чітку, виразну, образну характеристику предметів, явищ, подій, їхніх ознак, властивостей. Його най-доцільніше використовувати для по-відомлення фактичного матеріалу, наприклад на уроках природознавства, ознайомлення з навколишнім, трудового навчання. Учитель розповідає про зовнішній вигляд тварин, рослин, описує природні зони, водойми, гори тощо.

Художня розповідь, як правило, багата на образні засоби мовлення (порівняння, епітети), звернена до уяви та емоцій дітей. Художню розповідь можна вико-ристовувати на уроках читання (розповіді про письмен-ників, обставини написання творів, особисті враження, спогади).

Пояснення — послідовний, логічний, чіткий, до-ступний дітям виклад способів дій, складних питань, що поєднується зі спостереженнями учнів за демонструван-ням, дослідом. Пояснення найчастіше застосовують, ознайомлюючи учнів з правилами, способами дій, на уроках математики, мови, художньої праці, фізичної культури, природознавства. Цей метод нерідко поєд-нується з інструкцією щодо способів виконання певних навчальних завдань ( як виконувати вправу, як заучувати вірш, як організувати робоче місце ). Інструкції для молодших учнів мають бути чіткими, включати не більш як 4-5 завдань.

Розповідь-пояснення використовується у випад-ках, коли треба не просто передати певну інформацію, а розкрити в логічній послідовності, доказово розповісти про певні причинио-наслідкові зв'язки, залежності між об'єктами, розкрити сутність способів дій, які слід чітко запамятати.

Усі види розповідей які використовуються з навчальною метою, повинні мати чітку структуру: початок, розвиток подій, кульмінаційну і заключну частини.

Бесіда — метод навчання, за якого вчитель, спи-раючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого.

Бесіда — це діалог: запитання вчителя й відповіді учнів. Навчання за допомогою запитань і відповідей дуже поширене в початковій школі. Застосування мето-ду бесіди доцільне для засвоєння учнями складного теоретичного матеріалу, коли метод за допомогою запитань поділяється на ряд відносно самостійних елементів, що полегшує шлях пошуку відповіді або набуття но-вих знань.

Запитання мають бути короткими, точними, логічно послідов-ними, активізувати різні мислительні операції. Отже, методи усного викладу навчального мате-ріалу в початковій школі застосовують у вигляді різних видів розповідей (опис, художня розповідь, інструкція, доповнення, розповідь-пояснення), бесід (вступна, пояснювальна, підсумкова, контрольно-перевірна). Цю групу методів об'єднує те, що про-відним засобом їх реалізації є голос учителя, а до-датковими — різні види ілюстрацій.

5.4. Наочні методи навчання

У початкових класах застосування наочності має на меті: збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвиток спостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності, створення умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійного нав-чання й систематизації навчального матеріалу. До наочних засобів належить також інформація, яку учні сприймають за допомогою технічних засобів нав-чання: (кінофільми, діафільми, звукозапис, радіо, теле-передачі). Ці види наочності називають аудіовізуаль-ними, оскільки інформацію вони передають через звук і зобра-ження.

У початкових класах застосовується природна, малюнкова, об'ємна, звукова і символічно-графічна наочність. Вибір наочності для конкретного уроку зумовлюється не тільки його навчальною метою,