Провідні ідеї творчої спадщини Лева Ясінчука Питання суспільного дошкільного виховання у працях педагога

У багатогранний педагогічно-просвітницький діяльності та у творчому доробку Л.Ясінчука важливе місце посідають проблеми виховання дітей дошкільного віку.

Дані дослідження підтверджують, що він був обізнаний із поглядами на цю ланку виховання визначних представників західноєвропейської та української педагогічної думки, організаторів перших рідномовних дошкільних інституцій на східно- та західноукраїнських землях. Услід за галицькою письменницею і громадською діячкою Н.Кобринською, яка першою в Галичині порушила питання українських закладів дошкільного виховання (1891), та К.Малицькою, котра вже на початку XXст. В найзагальніших рисах окреслила історію виникнення та утвердження ідеї суспільного дошкільного виховання [ ], Л.Ясінчук актуалізував цю проблему в галицькому суспільстві в 1920-х – 1930-х рр.

Насамперед його цікавили витоки ідеї суспільного виховання маленьких дітей “у світі й у нас” [ ,7]. Зокрема, педагог інформував освічених галичан про внесок у розвиток опіки над цією категорією дітей швейцарського педагога Й.Г.Песталоцці, розкривав сутність першого дитячого садка, заснованого 1836р. німецьким педагогом Ф.Фребелем; аналізував внесок у теорію та методику суспільного дошкільного виховання бельгійського вченого О.Декролі *** й італійського – М.Монтессорі; простежував перші спроби заснування дошкільних інституцій у Наддніпрянській Україні сестрами Ліндфорс (Софією Русовою та її сестрою Марією) та наслідки українізації дитячих садків у межах Української Народної Республіки; з’ясовував теоретичні основи та практику організації закладів дошкільного виховання, заснованих першим на західноукраїнських землях дошкільним товариством “Українська захоронка” у Львові(1900) та окремими галицькими громадськими діячами (І.Блажкевич, Н.Селезінка)
[ , 7-8]. На основі зазначеного Л.Ясінчук дійшов висновку про те, що через соціально-політичні обставини “бездержавного” функціонування, українська громадськість витворила “власну садкову систему”, тобто самобутню систему суспільного дошкільного виховання, відмінну від тогочасної західноєвропейської [ ,9].

Розкриттю її специфіки й особливостей становлення, змісту роботи українських дошкільних закладів, підготовки кадрів для їх потреб він присвятив низку окремих праць чи розділів у книгах, науково-популярних статей, заміток, у яких відтворив власне бачення проблем суспільного виховання дітей дошкільного віку.

Важливим поштовхом до зосередження уваги педагога і громадського діяча на питаннях суспільного дошкільного виховання маленьких українців стала освітня політика відродженої польської держави у Галичині в 1920-х – 1930-х рр. Бажаючи денаціоналізувати український народ, офіційна влада вживала заходів не лише для ополячення українських шкіл, а й до розширення мережі польських дошкільних закладів на українських теренах. При цьому всі типи існуючих у Польщі закладів початкового виховання й підготовки маленьких дітей до школи були включені в загальну систему освіти та підпорядковані державним (тобто польським) органом шкільництва на місцях. За даними досліджень З.Нагачевської, у їх віданні вже в 1920/1921 н.р. перебувало 236 дошкільних закладів східної (української) частини Галичини [ ].

Прагнучи протистояти ополяченню українських дітей, Українське педагогічне товариство в 1923/1924 н.р. “перейняло” педагогічну опіку над діючими в краї постійними захоронками, заснованими й утримуваними небагаточисельним товариством “Українська захоронка”. Крім того, УПТ взяло на себе оплату вчителів-вихователів цих дошкільних інституцій [ ,187].

Закономірно, що Л.Ясінчук, працюючи в головній управі Українського педагогічного товариства, не міг не проникнутися турботою про цю ділянку роботи галицької громадськості.

Проте найбільшу увагу педагога привернули питання, пов’язані з відкриттям та забезпеченням діяльності дитячих садків – закладів сезонного характеру, які з другої половини 1920-х рр. стали інтенсивно засновуватися в селах Галичини на час літніх сільськогосподарських робіт. Їх організацією та утриманням займалися філії й гуртки товариств “Рідна школа”, “Союз українок”, читальні “Просвіти” тощо. За підрахунками Л.Ясінчука, кількість цих інституцій у селах і містах Галичини в 1930/1931 н.р. сягнула 41 (проти 4 в 1926 р) [ , 190]. На кінець польського панування в Галичині діяли 605 дитячих садків сезонного характеру, в яких налічувалися понад 20 тис.маленьких українців [ ].

Бурхливе зростання мережі українських приватних закладів цього типу стали можливим завдяки активній популяризаторській діяльності членів вищенаведених товариств, зокрема Б.Баран, І.Блажкевич, М.Донцової, О.Кисілевської, К.Галицької, Н.Селезінки та ін. Поруч із ними, в агітаційно-роз’яснюючу роботу, що мала сприяти утвердженню в свідомості галичан думки про потребу рідномовних діючих садків як оберега української дитини від негативних зовнішніх впливів, включився й Л.Ясінчук. Основним засобом цієї роботи він визначив друковане слово – книжки, брошури, статті в тогочасних українських періодичних виданнях.

Так, у 1931 р. вийшли друком у Львові праці Л.Ясінчука “Рідна Школа в ювілейному році” (присвячена 50-річчю заснування УПТ “Рідна школа”) та “Азбука нації. Рідна Школа та її вага” . У них автор від імені головної управи Українського педагогічного товариства закликав до створення не лише рідномовних шкіл, а й до відкриття дитячих садків і захоронок для українських дітей [268, 30]

Аналогічний роз’яcнювально-популяризаторський характер мають думки Л.Ясінчука, викладені у його праці “50 літ Рідної Школи 1881 – 1931”, в якій заснування захоронок і дитячих садків трактуються як невід’ємна частина загального культурно-освітнього поступу українського народу, важлива форма виховання української дитини та підготовки її до навчання у рідномовній школі. У цій книжці Л.Ясінчук обгрунтовує економічну доцільність розширення мережі дитячих сезонних садків у бідних галицьких селах. За його словами, “постійне ведення захоронок вимагає більшого грошевого вкладу”, ніж дитячих садків, створених на період інтенсивної сільськогосподарської праці жінок-матерів (червень-серпень) [ , 189].

Водночас педагог підкреслював виховний, “соціальний і гуманний” моменти акції заснування дошкільних інституцій цього типу, подав низку конкретних рекомендацій щодо забезпечення належних юридичних підстав для їх