Вивчення джерельної бази дає змогу стверджувати, що Л.Ясінчуку належить найповніше в західноукраїнській педагогічній літературі першої пол.ХХ ст. формулювання вимог до вихователів (садівниць, провідниць) дитячих садків. Вони знайшли відображення в статтях, об’єднаних назвою “Дитячий садок і його провідниця”, що були надруковані в журналі “Рідна мова” 1935 р., та у вищеаналізованому підручнику “Українське Дошкілля".

Вихователька (садівничка), на думку Л.Ясінчука, повинна:

“вродженою ніжною жіночістю ... на часок заступити дитині маму, а широким знанням пробуджуваної дитячої душі – розумну маму.”

розуміти “кожну добу дитячого розвитку”;

уміти “пізнати здібності й інтелект дитини”, її “особисті прикмети”, тобто і індивідуальність [ , 9];

знати “прикмети того народу, що до нього належить дитина”;

вміти задовольнити вроджені бажання дитини, насамперед “голоду і руху”;

спокійно відповідати на всі дитячі запитання й завжди правильно висловлюватися;

давати дітям розумну свободу, розвивати їх уяву [ , 160-161]

Слід зазначити, що, спонукаючи вихователів до розвитку свободи – волі й самостійності дитини, Л.Ясінчук наголошував на тому, що вони не повинні “виходити на шкоду громаді”.

Водночас вихователі не повинні формувати з дитини “безвольну машину, що буде так працювати, як її накрутять” [ ,10]. Вважаємо цю тезу педагога важливою і для сьогоднішньої виховної діяльності.

Викладене в цьому підрозділі магістерської роботи уможливлює висновок про те, що питанням суспільного виховання дітей дошкільного віку Л.Ясінчук приділив увагу з економічних, політичних і освітніх причин. Викладені в його працях думки, рекомендації стосувалися, перш за все, українських дитячих садків, засновуваних і утримуваних громадськими організаціями Галичини в міжвоєнний період. У своїй сукупності вони творили надійну теоретико-методичну базу для забезпечення їх ефективної роботи в минулому, а окремі її положення можуть бути використані в діяльності сьогоднішніх дошкільних закладів.