Такі підходи до його формування спонукають нас глибше визначити сутність поняття й вивчити можливості використання в шкільному курсі "Фізична культура".

Гарт – це «стійкість, витривалість, набуті у боротьбі із труднощами або в процесі тренувань».

Розглянемо тлумачення базових для гарту понять – стійкості й витрива-лості. Перше визначається як «прояв впевненості і непохитності у здійсненні своїх планів, завзятості і наполегливості [9, с. 32]. Тверде дотримання певних морально-вольових принципів на основі здобутих знань, що мають здатність «перетворюватись на пере-конання і є керівництвом до прак-тичної дії» [22]. Отже, стійкість розгля-дається як синтетична особистісна якість, яка охоплює насамперед певні знання, морально-вольові та поведінкові прояви людини й вияв ляється в моральній вихованості й силі волі.

У теорії й методиці фізичного ви-ховання витривалість (Г. Богданова,
Ю. Буйлік, З. Знаменська, Ю. Курали-шин, І. Онищенко, Б. Романов,
С. Тихвінський, В. Трунін, Г. Харабуга, А. Хордін, Б. Шиян та ін.) трактується як здатність організму тривалий час виконувати будь-яке м'язове наван-таження й протистояти втомі. На дум-ку психологів Н. Фоміна і В. Філіна, важливими її фізіологічними критеріями виступає «стійкість ор-ганізму до змін його внутрішнього се-редовища і тривалість процесу відновлення після виснажливої діяльності» [22]. В. Котирло, С. Кулячковська, Л. Проколієнко, Т. Титаренко,
С. Ти-щенко, В. Татенко та ін. вважають, що «рівень розвитку витривалості тісно зв'язаний з працездатністю ди-тини, яка виконує як розумову, так і фізичну роботу» [23]. Отже, у зміст по-няття «гарт», окрім стійкості й витривалості особистості, входить і поняття «працездатність».

Працездатність, на нашу думку, – це здатність учня долати навчальні навантаження при якомога меншій втомі. Вона є результатом прояву як фізичної, так і духовної його підготовленості (загартованості).

Тлумачення базових компонентів гарту дозволило сформулювати понят-тя «фізичний гарт» і розглядати його як складну систему, яку можна пода-ти у вигляді структурно-логічної мо-делі.

Рис. 1. Структурно-логічна модель гарту

Він є показником сформованості фізичної витривалості й духовної стійкості, що забезпечують духовне, морфологічне та функціональне вдос-коналення організму на основі здо-бутих знань, умінь і навичок.

Таке розуміння фізичного гарту переорієнтовує сучасну систему фізичного виховання школярів із про-стого задоволення потреб організму в руховій діяльності на розвиток особистості в тісному взаємозв'язку: фізичне - духовне.

Виходячи з цього, фізичне загарту-вання постає як процес формування певного світогляду, способу життя, включає діалектику тілесного й духов-ного, де розвиток тіла не є самоціллю, а підпорядкований духовним потребам людини.

Сучасна система фізичного вихо-вання у своїй сутності повинна бути зорієнтована на фізичне й духовне вдосконалення особистості й полягає як у підвищенні рівня її фізичної підготовки, так і розширенні мораль-но-вольових потенцій.

Здебільшого в працях педагогів минулого основним засобом форму-вання фізичного гарту виступали на-родні ігри і забави. Вони були не лише формою проведення дозвілля та роз-ваг. Завдяки їм формувались як ду-ховні, так і фізичні якості, а саме: стри-маність, кмітливість, наполегливість, організованість; розвивались сила, спритність, швидкість, витривалість та гнучкість.

Зважаючи на це, розглянемо сутність народної гри та визначимо її розвивальні можливості.

Існують різні підходи до тлумачен-ня поняття «гра». Перше – гра як підпорядковане сукупності правил, прийомів або побудоване на певних умовах заняття, що «є розвагою або розвагою та спортом одночасно»[9]. Друге – «емоційна цілеспрямована діяльність, яка характеризується різно-видністю цільових установок джерел і мотиваційних дій»[10]. Третє – «один із найпоширеніших засобів фізичного виховання, що забезпечує активну й ініціативну діяльність учнів» [10]. Четверте – «найдоступніший і природний метод активізації навчального проце-су, який приносить задоволення, ство-рює добрий настрій, налагоджує кон-такт між педагогом і учнями» [12].

Інтегруючи зазначені підходи, гру можна визначити як специфічну діяльність дитини, спрямовану на за-доволення її потреби у фізичній і соціальній активності, й ефективний фізкультурно-оздоровчий засіб.

Матеріали історико-етнографічних досліджень О. Вороная, В. Гнатюка,
В. Грабовецького, М. Грушевського, М. Дерлиці, Г. Довженок, С. Килимни-ка,
І. Крип'якевича, М. Миханька, В. Т. Скуратівського засвідчують, що народні ігри і забави дійшли до сьо-годення з іграми-гаївками, які утверд-жувались у календарній обрядовості різних світоглядних періодів.

Стародавні ігри-розваги характери-зуються поєднанням різних рухів, пантоміміки з піснями, емоційними переживаннями. Вони були створені не для веселощів. За твердженням С. Килимника, в їхній основі лежать духовні й фізичні зусилля, де «магічними способами – відповідними формулами, колективними словами-співами, ритмом, грою, танцями та хороводами наші пращурі спілкувалися з природою» [11, с.12].

Ігри-гаївки – це якраз глибоко прапрадідівський, самобутній, ні від кого не запозичений звичай форму-вання особистості, де в глибинах внутрішнього життя національного духу «розкривають обидва кінці роз-витку нації, душі і тіла, що губляться у протилежних добах: в минулій і майбутній, як якесь пророче заглиб-лення в минуле, щоб віднайти споку-су й сили творчого життя в майбутнім» [11, С.16].

І тому в умовах сьогодення, коли актуалізуються проблеми формування особистості на народних засадах, ігри-гаївки викликають інтерес як цінний засіб, що за своєю сутністю здатний забезпечити формування як фізичних, так і духовних якостей.

Про педагогічну їх доцільність у журналі «Учительське слово» за 1922 р. відзначалось, що гаївки «розвива-ють силу тіла, ублагороджують дух і ум, виробляють почуття краси та зап-равляють молодече покоління до то-вариського життя».

Особлива роль у практичному використанні ігор-гаївок, а також