Найбільш широкий спектр українських народних рухливих ігор, запропонований респондентами для розвитку фізичних якостей та рухових вмінь і навичок у дітей - всього близько 60-ти. На підставі їхніх відповідей цей перелік умовно можна поділити на ігри „цілеспрямованого" та універсального впливу на рухові функції у дітей.

З них, на думку опитуваних, 22 гри переважно сприяють розвитку фізичних якостей, 5 з них найбільш популярні: «Сонечко і дощик», «Струмочок», «Вийди, вийди, сонечко», «Сірий кіт», «Горобці та автомобіль». 18 ігор доцільно використовувати для розвитку рухових вмінь і навичок. Найбільш широко вживані з них: «Третій зайвий», «Квач», «Вудочка», «Грицю, Грицю в рукавицю», «Бочечка» та інш.

Біля 20 ігор, на думку респондентів однаково сприяють розвиткові фізичних якостей та формуванню рухових вмінь і навичок. Найбільш широко вживані з них: «У ведмедя у бору», «Хто швидше», «Кіт і миші», «Подоляночка», «Диби-диби» та інш. [ ]

Формуванню почуття ритму у дітей сприяють ігри із словесним та пісенним супроводом. Всього респондентами запропоновано 27 народних ігор, 93 з них - з умовно «цілеспрямованим» впливом на розвиток почуття ритму. Це такі як: «Чув дзвін», «Совонька», «Кривий танець», «Дрібу-дрібушечки», «Ходить гарбуз по городу» [ ].

Для розвитку у дітей мови, уваги, мислення ними запропоновано 36 народних ігор. З них 17 з умовно «цілеспрямованим» впливом: «Оса», «У річку, гоп», «Соловейку, сватку, сватку», «Сторони світу», «Мовчанка» та інш.

Позитивно впливають на засвоєння національних звичаїв та традицій такі народні ігри: «Подоляночка», «А ми просо сіяли, сіяли», «Царівна», «Ой ягіл, ягілочка».

Згідно з результатами опитування, репертуар народних рухливих ігор, у які діти грають на дозвіллі самостійно, як правило, практично не відрізняється від того, що використовує вихователь в організованих формах занять.

Арсенал науково-методичного забезпечення респондентів з питань використання українських народних рухливих ігор налічує неповний десяток збірок народних ігор та методичних посібників. Серед них найбільш відомі «Весняночка» за редакцією В.Верховинця, «Горіхова скриня», цілий ряд методичних розробок і, особливо, періодичне видання «Дошкільне виховання» і, звичайно, навчально-методичне видання Є.Приступи, О.Смілаковського та М.Лук'яненченка «Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика» тощо.

О. Богинич, доцент кафедри дошкільної педагогіки НПУ ім. М.Драгоманова, працюючи над питанням використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі та вдосконалення відповідних розділів програми «Українське довкілля», пропонує ігри, які доцільно використовувати в роботі з дошкільнятами.

Насамперед, це сезонно-обрядові ігри типу «Кривий танець», «Горішок», «Подоляночка». В давні часи такі ігри проводилися в певні пори року, у дні календарних свят і супроводжувалися піснями й хороводами. Деякі з них починалися магічними зверненнями-заклинаннями до сил природи, птахів.

У побутових народних іграх відображено працю українського народу (землеробство, рибальство): «Гуси», «Нема пана вдома», «Коваль».

Ігри-ловітки («Піжмурки», «Лапта», «Квач») - безсюжетні ігри, в яких удосконалюються навички швидкого бігу.

Серед народних ігор можна також виділити ігри-забави та ігри-атракціони. Вони мають естафетний характер: стрибки на одній нозі (іншу тримає товариш), закидання м'ячів у рухому ціль, перетягування канату, ходьба на низьких ходулях, підстрибування та ловіння ласощів (бублика, цукерки) зубами – «Бій півнів», «Перетягування буку», «Пес», ігри комічного характеру – «Ледачій Гриць», сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру тощо.

Народні ігри можна поділити також на сюжетні й безсюжетні, великої, середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження), ігри з ходьбою, бігом, лазінням (за ознакою руху, що переважає). Так, А.Цьось, поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками й промовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, швидкості тощо).

Обдумуючи, які б ігри запропонувати дітям, слід враховувати природні умови, скажімо, гуляючи у лузі, доречно пограти в «Гусей», «Віночок», «Подоляночку»; біля водойми - у «Міст», «Качок і рибалок», «У річку, гоп»; у лісі - у «Грибок», «Горішок» тощо.

Сезонно-обрядові ігри приурочуються до календарних свят. Так, напередодні Івана Купала можна розучити з малятами народну гру «Горю-дуб»; перед Благовіщенням – «Перепілочку», «Кривий танець; на свято Стрітення – «Горобейка», «Ой летіла зозуленька»; на Новий Рік чи Різдво - гру «Калита» тощо.

Перш ніж запропонувати дошкільнятам певну народну гру, варто ознайомити їх з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в давнину.

Ось, скажімо, як можна ознайомити малят з давньою традицією святкування Івана Купала.

Напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами та стрічками. Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і хлопці в парах з дівчатами перестрибували через нього. Вважалося, що в такий спосіб відбувається очищення вогнем. З давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого і наділяє силою та здоров'ям. Саме тому цей обряд проводили перед жнивами.

Дітям дуже цікаво дізнатися також про те, що стрибала через вогонь лише доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву, адже так безпечніше. А якщо кропива все ж таки когось жалила, то це було на користь.

Можна розповідати малятам про символіку вінкоплетіння: пояснити значення квітів і кольорів стрічок.

Цікаво буде їм ознайомитися і з історією гри „Кривий танець". Ось одна з її версій.

Гра виникла дуже давно, в ті часи, коли на нашу Вкраїну нападали татари. Батьки тоді вчили дітей остерігатися ворога і в разі небезпеки заплутували