Функціонування загальної се-редньої освіти характеризується трьома процесами, а саме:

стабілізація зв'язків (закріп-лення існуючих);

підтримка динамічної рівно-ваги із середовищем;

розвиток зв'язків (руйнування старих і встановлення нових).

Ці процеси можуть відбува-тися спонтанно і не завжди в бажаних для нас напрямах. Для впорядкування змін і спрямуван-ня їх на досягнення поставленої мети в загальній середній освіті, як і в інших видах освіти існує управлінська система. Вона забезпечує стабілізацію позитивних змін в подальший спрямований розвиток загальної середньої освіти.

Система управління загальною середньою освітою, як і будь-яка система, характеризується зміс-том, організацією і технологією.

Організація системи управління – це визначення основних ла-нок учасників, зв'язків і усвідомлення взаємозалежностей між ними.

Система управління ЗСО скла-дається із взаємоузгоджених підсистем внутрішнього, проміжного та зовнішнього шарів її функціонування. Механізмом ре-гулювання на внутрішньому рівні є управлінська підсистема загального середнього навчального закладу, основне завдання яко-го – оптимізація навчально-виховного процесу для забезпечен-ня гармонійного розвитку підро-стаючого, покоління. Кожна з переліче-них вище організаційних струк-тур управління загальною, середньою освітою має свою сферу діяльності з’ясовує її з прита-манними цій сфері закономірнос-тями та із загальними законо-мірностями управління. Часткові закономірності зумовлюють цільові функції управлінської структури певного рівня.

Таким чином, діяльність уп-равлінської підструктури будь-якого рівня характеризується загальними та цільовими специфіч-ними функціями, а також загаль-ними та частковими методами відповідно до цих функцій.

Організація управлінської підструктури має два підетапи:

Встановлення порядку субординацій них і координаційних зв’язків суб’єктів управління відповідно до цільових функцій;

Визначення порядку і частоти встановлених прямих і зворотних зв’язків між суб’єктиами управління (порядку й частоти комунікації). Це відповідає створенню статичної і динамічної піструктур управління. На кожному управлінському рівні діють різні часткові закономірності, різні цільові функції, отже, і різна структура організації управління. Цілком природно, що найкраща ефективність управлінської діяльності забезпечуватиметься ступенем вазємовідповідності структури керуючої і керованої підсистем.

Основою технології управління є розробка, прийняття і реалізація управлінського рішення. Цей процес можна уявити так:

Цілевстановлення, що включає узгодження цілей всіх суб’єктів управління і врахування реальної ситуації в процесі прогнозування, програмування, що забезпечує створення критеріальної вимірної моделі результату.

Цілеспрямування через процеси організації діяльності виконавців при оптимальному розподіл і функцій і повноважень координації і регулювання їх взаємодії в досягнення запрограмованого результату.

Ціледосягення (ціле здіснення). Проводиться контроль здобутого результату через установу економіки, політології та інших. На нашу думку, більш перспек-тивним є створення і запровад-ження в школах інтегрованих суспільствознавчих курсів, теоретич-ною основою створення ядра і може бути концепція суспіль-ствознавчої картини світу (СНКС), на розгляді якої ми й спинимося докладніше. Для цьо-го маємо визначити об'єкті пред-мет цієї картини світу, джерела її формування або «емпіричний1 базис» і співвідношення з інши-ми формами знань про суспіль-ство, її головний, зміст, структу-ру, соціальні функції тощо.

Об'єктом пізнання, або шир-ше, духовного освоєння (СНКС) є, звичайно, суспільство. Але цей об'єкт багатогранний, з розгалу-женою ієрархічною структурою, динамічний. Він має безліч про-явів у формі історично, просто-рово та етнічно визначених конкретних суспільств.

Представники суспільство-знавства, які стоять на позиціях позитивізму, вважають, що будь-яке пізнання суспільства має зво-дитися лише до вивчення конк-ретних фактів, які можуть бути чітко зафіксовані й експеримен-тальне перевірені.

Суспільство, як відомо, – це не просто сукупність різноманіт-них суспільних явищ і предметів, процесів тощо, а цілісна, якісно визначена система. Тому воно може й повинне пізнаватися і вивчатися як на рівні окремих елементів, частин, сторін, так і нарівні його системних якостей і цілісності. Отже, її предметом є суспільство як цілісна, динамічна відкрита, складноорганізована і якісно ви-значена система.

Отже, без СНКС наше пізнання суспільства буде однобоким а його розуміння неповним, бо якщо ми обмежимося його пізнанням лише на конкретно-науковому рівні, то уподібнимося тоді людині, яка за окремими деревами не бачить лісу. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що СНКС виконує в структурі суспільствознавства не тільки узагальнюючу, інтегруючу, а й орієнтуючу функцію. Завдяки останній вона становить певну цінність і для вчених-суспільствознавців, і для кожної пересічної людини, даючи змогу їй самій так чи інакше зорієнтуватися в суспільстві.

Ще одна відмінність СНК від конкретних наук полягає використовуваних нею метод пізнання, навіть не просто пізнання, а відтворення в людській свідомості суспільства як цілісної системи. Таке відтворення можливе лише завдяки теоретично мисленню і відповідну використанню його основних метол діалектичної логіки, теоретичного моделювання, переходу абстрактного до конкретного, з’єднання історичного і логічного системного підходу тощо.

Проблемою першочергові значення е, проблема визначення змісту СНКС і його структурі якщо врахувати педагогічний (методичний) аспект, – то й проблема послідовності викладу и цього змісту у відповідних навчальних курсах і його засвоєннями. Тому постає насамперед питання: з чого починати виклад навчального матеріалу, і ознайомлення учнів зі змістом СНКС.

Оскільки учні старших класів уже мають певні знання про суспільство здобуті в результаті вивчення головним чином таких предметів, як історія, географія, народознавство, та з інших джерел, виклад матеріалу і ознайомлення учнів зі змістом СНКС доцільно було б починати з утвердження існування і певної “локалізації” предмета розгляду – суспільства, тобто з його загального визначення – дефініції, яке можна сформулювати на основі простого нагалдування вже відомих учням знань про суспільство чи вибіркового посилання на ці знання. в даному разі таке загальне взиначення суспільства дає найбільш абстрактне його розуміння і є свого роду логчним початком у прцоесі його