Спілкування належить до числа більш важливих категорій сучасної психолого-педагогічної науки. Даний феномен є надзвичайно багатий проявами – є безліч дефініцій спілкування.

Складність визначення сутності спілкування пов’язана з тим, що ця категорія широко застосовується не лише на науковому рівні, а у повсякденній мові.

Сучасна педагогічна наука розглядає особистість як продукт суспільно-історичних умов та відводить діяльності, яку людина виконує спільно з іншими людьми, визначальне значення в розвитку її особистості (С.Л.Рубнінштейн, А.Н.Леонтьєв, А.В. Запорожець.)

Аналіз наукової літератури дав змогу з’ясувати що існують три основні підходи до визначення найбільш родового поняття спілкування.

Підводять спілкування під поняття “комунікація” інформаційний зв’язок (Брудний А.А., Попов Е.В. Соковлин В.М., Урсуль А.Д.)

Спілкування розглядається як обмін інформацією між динамічними системами і підсистемами, що приймають, передають і зберігають різні знання.

Ця точка зору значно збіднює уікальний феномен спілкування, адже сповіщаючи один одному певні відомості, люди спільно працюють, переживають емоції. В комунікації має місце так званий зменшений об’єм інформації, і вона (інформація) тече від суб’єкта до суб’єкта. У спілкуванні відомості циркулюють між суб’єктами, внаслідок чого інформація збагачується. Відомий філософ ХХ ст.. Каган М.С. підкреслював, що у спілкуванні немає відправника і отримувача, а є співрозмовники ів співпрацівники спільної справи. [ ;143]

Даний підхід підводить спілкування під поняття “Діяльність” (Ананьєв Б.Г. Ерастов Н.П., Леонтьєв А.А., Лисіна М.І., Яковличева А.Ф.). Так Б.Г. Ананьєв розглядав спілкування як вид соціальної діяльності поряд з працею і пізнанням; А.А. Леонтьєв вважав, що історично спілкування було нерозривно пов’язане з практичною діяльністю, і критеріям такої трансформації стала поява у спілкуванні специфічної мотивації. Спілкування як діяльність має місце в роботі оратора, лектора, вчителя. Вивчаючи спілкування, дані автори застосовують структурні схеми, характерні для аналізу практичної діяльності. При цьому спостерігається різне число та склад компонентів у таких структурних схемах.

Так Н.П. Єрастов називає 7 компонентів; 66J

комунікатор

адресат

засоби

предмет

умови

мета

результати

Яковличева А.Ф. виділяє шість компонентів [ ;16-16]

Мотиви

цілі

операції

зміст

засоби

результати спілкування

Називаючи деякі компоненти однаково, дослідники часто мають на увазі різні поняття.

Так, М.І. Лісіна під “предметом спілкування” розуміє партнера власне самого цього процесу. В цей же час Н.П. Ерастов розуміє цей компонент значно ширше – все що оточують людей, є предметом спілкування [ ;46]. І навпаки, називаючи компоненти по-різному, дослідники мають на увазі одне і теж.

Якщо М.І. Лісіна пише про “завдання спілкування”, то Н.П. Ерастов те ж іменує метою. Деякі автори під структурними компонентами спілкування як діяльності розуміють якісні характеристики даного процесу.

А.А. Леонтьєв вважає, що структуру спілкування складають його “інтенціональність” “результативність” та ”нормативність”.

Називаючи спілкування “комунікативною діяльністю” чи “діяльністю спілкування”, дослідники підкреслюють, що мова йде не про “звичайну” діяльність. Її головну особливість бачать в тому, що в окремих обставинах вона втрачає ознаки діяльності і перетворюється в умову здійснення інших видів діяльності.

Позитивним у цьому підході є те, що так підкреслюється активний, перетворюючий характер спілкування, звертається увага на його багатогранність. Разом з тим дана точка зору має суттєвий недолік. Сучасна психологічна педагогічна наука розглядає діяльність як суб’єктно-об’єктивний зв’язок. Реалізовуючи свої потреби, суб’єкт діє на об’єкт з метою його цілеспрямованого перетворення. В процесі діяльності відбувається втілення в об’єкті психічного образу і реалізація опосередкованих ним відносин суб’єкта в предметній дійсноств.

В той же час спілкування передбачає рівноправний, взаємоактивний зв’язок.

3. Підхід пов’язаний з підведенням спілкування під родове поняття “взаємодія” (Буєва Л.Н., Киричук А.В., Коломинський Я.Л., Мудрик А.В., М’ясищев В.Н.). Ці автори вважають, що у відповідності з філософським принципом взаємо загальності, взаємодії, останнє здійснюється на всіх рівнях організації матерії. В цьому контексті “взаємодія” виступає більш загальним поняттям по відношенню до “міжсуб’єктної, міжособистісної взаємодії”. Останнє поняття розглядається цими дослідниками як синоніми спілкування. Одне з головних положень такого підходу зводиться до того, що неправильним є інтерпретування спілкування як ланцюг змінних, суб’єктів.

Так, Б.Ф. Немов вказував на те, що спілкування неможливо “розрізати”, воно є системою споріднених, взаємообумовлених індивідуальних дій. Такі дії пов’язані цинічною причиною залежність при якій поведінка одного з партерів виступає одночасно стимулом і реакцією на поведінку одругого. Так, визначаючи поняття, “спілкування”: В.А. Кольцова пише, що воно є “процесом специфічної міжособистісної взаємодії членів суспільства, який передбачає двосторонню активність його учасників, взаємний вплив їх один не учасників, взаємний вплив їх один на одний [ , 10].

Таким чином, в якості найближчого по відношенню до спілкування родового поняття в сучасній науці частіше за все розглядають комунікацію,діяльність,взаємодію.

О.В. Кузьменко, вивчивши двадцять чотири дефініції “спілкування”, встановив, що в якості ознак видової відмінності спілкування називають наступне:

обмін впливамими, взаємовпливами (22);

обмін інформацією, духовними цінностями (22);

встановлення і реалізація взаємовідносин (19);

використання спеціальних знакових систем (17);

забезпечення взаємо порозуміння (17);

обмін думками і переживаннями (15);

сприйняття, відображення людиною людини (14);

оцінка людьми один одного (11);

обмін матеріальними об’єктами (13);

забезпечення спільної діяльності (12)

відпрацювання єдиної стратегії взаємодії (9)

перетворення діяльності (9)

виникнення зацікавленості людей один в одному (8)

обмін цінним досвідом (5)

Таким чином, серед ознак видової відмінності серед ознак видової відмінності “спілкування” найчастіше вказуються активні перетворюючі процеси, спрямовані на підтримання життєдіяльності індивідів, забезпечення їх спільною діяльністю зміну їх свідомості, поведінки, встановлення та перебудову взаємовідносин.

Визначення сутності спілкування є важким завданням, значною мірою через те, що вчені розглядають феномен спілкуання під специфічним кутом зору.

Фізіолог Самойлов А.Ф. вважає, що суб’єкти, спілкуючись, створюють замкнуту систему кілець, по яких переправляючись з однієї клітини в іншу передається збудження. При цьому безперервний