Погляди психологів на спілкування у своїй суті відображені в концепціях Л.С. Виготського, згідно якої сутність спілкування зводиться до обміну думками й переживаннями. Виходячи з даної ознаки, вчений використовував поняття “істинне спілкування”. Л.С. Виготський вважав, що саме таким чином відбувається розкриття учасниками спілкування свого внутрішнього світу.

З кінця 60 – років ХХ століття, в рамках здебільшого педагогіки та соціальної педагогіки сформувався підхід, відповідно до якого сутність спілкування зводиться до обміну духовими цінностями (Щепанський Я.).

На думку цих дослідників, процес взаємодії розпочинається і триває постійно, оскільки об’єкти є особистісно значущими для партнерів по спілкуванню. Проте в дані рамки не вкладаються окремі життєві чи зокрема педагогічні ситуації.

Виходячи з цього, спілкування не можна назвати бесіду вчителя з упертим учнем.

Окремі філософи (Л.П.Буєва, М.С.Каган) вважають ??? зведення багато тонового процесу спілкування до власне духовних чи емоційних моментів. На їх думку, у зміст даного поняття входять також матеріальні відносини. Так Лев В.І. вважав, що спілкування не є “суворого академічного категорію, а є свого роду “???”, в яке можна вкласти абсолютно все. Я не знаю, що є таке. Не спілкуванню – стверджує автор [ , 107].

Можна зробити висновок, що будучи багатотоновим фонетиком, важко вибудувати чітке визначення спілкування.

Намагання запропонувати універсальне визначення, яке б влаштовувало усі науки, які оперують поняттям «спілкування», призводить до того, що воно стає загальним, незручним в конкретному досліджені. З другого боку, прагнення представників різних галузей знань створити свої визначення нерідко збіднює власне визначення спілкування.

В сучасній науковій літературі активно досліджується соціальні функції спілкування Б.Ф. Лонов визнає таким чином дві ??? функції:

???

регулятивно-консультативне (формування уже мотивів, програм, поведінки індивідів)

афектно-консультативна (детермінація емоційних станів людини).

ІІ Клас функції спілкування

організація активної діяльності.

пізнання людей одних одними

формування і розвиток міжособистісних відносин [ ; 26-45 ]

Л.А. Карпенко вважає, що спілкування реалізує вісім специфічних функцій:

контактне (виникнення стану взаємо готовності до конструкції);

інформаційне (особисте звертання);

спонукальне (стимуляція активності партнера);

координаційне (узгодження дій);

??? (адекватне сприйняття, усвідомлення ???? і дій партнера);

мотивне (формування в партнера необхідних емоційних станів).

встановлення відносин (усвідомлення свого місця в системі зв’язків спільноти).

Вияв впливу – зміна тембрів і поведінки партнера.

В.Н. Панферов визнає шість функцій спілкування [ ; 26-45 ]:

комутативна (здійснення взаємного зв’язку людей).

інформаційна (накопичення і вираження змісту практичного досвіду).

когнітивна (осмислене сприйняття знань).

емотивна (переживання людиною своїх взаємних з іншими людьми).

конативна (управлінський вплив на особистість).

креативна (зміна і виховання особистості).

В працях М.C. Когане є намагання створити всебічну характеристику спілкування. Він виокремив чотири функціональні ситуації, в умовах яких спілкування реалізується по різному.

Особливість першої з них є те, що мета спілкування знаходиться поза дійсно взаємодією суб’єктів. В даному випадку функцією спілкування є забезпечення предметної діяльності.

Суть другої функції ??? ситуації полягає у тому, що мета спілкування не виходиться за його рамки і тепер взаємодія здійснюється заради спілкування.

Третя функціональна ситуація передбачає мету спілкування в залученні партнера до цінностей та досвіду інструктора спілкування. Функцією взаємодії в цьому випадку є виховання. [ ; 284-313 ]