На освітянській ниві допомагала М.Базнику дружина Євгенія Іванівна (дівоче прізвище Моклович), уродженка м. Коломия (1890-1963) – вчителька народних шкіл на Поділлі, зокрема в Копиченцях, член Союзу Українок. Разом з нею Михайло Якович став засновником і директором української чотирикласної народної школи в Копичинцях (1921-1925).

В цей час він заявляє про себе як сумлінний вчений. Збагачуючись педагогічним досвідом, очевидно, відчував потребу ділитися знаннями з іншими педагогами, широкою громадськістю, що реалізувалася низкою наукових публікацій. Це десятки статей і досліджень у педагогічних часописах ”Учительське слово” (1922), “Шлях навчання і виховання” (1924-1928), “Життя і знання”, “Добробут” (1930).

За ініціативою польської влади М.Базника позбавили можливості вчителювання на Тернопільщині та в інших місцях Галичини. Тому сім’я змушена була виїхати в с. Вронів на Познаньщину (1925-1930). Михайло Якович працював директором початкової школи, а дружина – учителькою. В одному з листів згадує їхня донька Ярослава: ”це політика насильного переселення українських вчителів на польську територію працювати там у польських школах, оскільки у Галичині українські школи ліквідувались”
[ ; с.2]. “Скривджені польською шляхетною владою, відірвані від України, батько й мати любили своїх учнів, у приязні жили з їх батьками – селянами: вони були не винні в тому, що українці в польській державі, на своїй споконвічній землі зазнали утисків і приниження. Так мої батьки ділили своє серце між українськими і польськими дітьми. Вони були гуманістами, вихованими на високих патріотичних ідеалах свого народу, за волю якого мій батько воював у лавах Української Галицької Армії” – згадує дочка М. Базника Ярослава [ ;с.394]. Навіть у мовах польсько-шляхетського поневолення подружжя вчило дітей не тільки шкільних премудростей, а й виховувало їх в дусі патріотизму, любові до народу, національних традицій.

У 20 – 30 – х роках М.Базник опублікував десятки досліджень у Львівських виданнях: “Кіно на услугах шкільного навчання”(1927), “Нові (модерні) шляхи сучасного виховання і навчання”(1927, “Самодіагноз вчителя”, “Педологія – основа виховання і навчання” (1928), “Кершекштайнерівське розуміння творчої школи”(1928), “Народна школа і вибір знання”(1930). За всім цим – титанічна праця вченого, болісні роздуми патріота.

М.Базник підтримував наукові контакти з діячами на ниві освіти і культури, як Іван Сторонський, Степан Балей, Олена Степанів - Дашкевич та інші. Підготував “Методи педагогічних досліджень”, “Вибір зання. Практичний підручник для школи і дому”, що прийнятий до друку Львівською “Управою порадні для вибору знання” та редакцією голови цієї педагогічної інституції доктором Оленою Степанів – Дашкевич. На жаль підручник не побачив читача.

У 1934 р. Михайло Якович із двома малими дітьми Любою та Ярославою жив у Косові на Гуцульщині. Причиною переїзду, за словами дочки Ярослави, було те, що польська влада звільнила Базника із роботи за його яскраво – виражене українство.

У Косові купив стареньку хату, добудувавши її, посадив сад. Як згадує дочка Ярослава, “мати продовжувала працювати, щоб прокормити дітей! Врешті 200 злотих матері вистачало повністю на утримання (ми навіть мали няню, яка варила, прала, доглядала нас, дітей, але, що означало для нас жити без матірної ласки?!!!)” [ с.2]. “Згадую, мов крізь сон, переїзд на Україну, дитячі роки, проведені без матері. Батько був добрий для своїх дітей, але не міг залишити ніжну, делікатну матір, яка відчувала себе морально пригніченою. Задля добра родини вона змушена була жити і працювати далеко від родини, польському середовищі, хоча її завжди тягнуло на Україну”
[ ; с.393].

І тільки 1938 року дружина М.Базника була переведена в гуцульське село Брусти в Косовському повіті, що 20км від Косова. Це було великим щастям для дітей, бо хоч раз на тиждень бачили матір [ 1].

Навіть скупа на похвали для українців польська шкільна влада відзначала її, опікунку народної школи у Вропові “Дипломом визнання за громадську працю на ниві господарського виховання молоді”, а кураторія Львівського шкільного округу 2 травня1938 року нагородила бронзовою медаллю за багаторічну працю.

Проживаючи у Косові, М.Базник займався садівництвом, на науковій основі, виписуючи саджанці із зарубіжних шкілок, які продавала Львівська філія, спроваджував рідкісні сорти, прагнучи їх “прищепити” на Косівщині, обмінювався досвідом із відомим у Косові лікарем, власником лікувального неврологічного закладу др.Тарнавським. Долаючи матеріальні негаразди, продовжував співпрацювати з періодичними виданнями Львова.

У Косові, в родині М.Базника нераз гостювали Олександра Моклович, Нестор Моклович – сестра і брат дружини господаря, родина Степана Григорціва, розстріляного пізніше фашистами, відомий у Косові лікар В.Стефурак, приятель з часів національно – визвольної боротьби Петро Кривоносюк, родина Бабіїв зі Львова та ін. Серед них і Марія Гайворонська – дружина відомого композитора М.Гайворонського [1; с.54].

Протягом 1942 – 1943рр. Михайло Якович працював науковим співробітником експериментального Львівського психотехнічного інституту, опублікував цикл науково – педагогічних статей. Тоді ж у Кракові виходив журнал “Українська школа”, активним дописувачем якого був М.Базник.

У після воєнні роки Михайло Якович – учитель, шкільний інспектор, завідувач Косовського райпедкабінету на Івано – Франківщині (1944 - 1951). 1948 року разом з делегацією вчителів Косівщини здійснив поїздку по Україні, відвідавши Київ, Канів, Запоріжжя та інші міста.

Працюючи вчителем, інспектором шкіл Косовського району, виступаючи систематично з доповідями на нарадах вчителів, М.Базник не покидав думки про свою наукову працю: переглядав