і вносив поправки у раніше написанні статті, готував нові розробки в галузі педагогіки та методики навчання, прагнув деякі з них опублікувати. Проте його широкий, незакомплексований офіційною ідеологією погляд на проблеми виховання молоді, реформування школи, запровадження нових критеріїв щодо вибору звання не знаходили підтримки в офіційних установах і казенних виданнях, наприклад, в журналі “Радянська школа”. Жодної із своїх праць М.Базник у післявоєнний час не зміг опублікувати. На перешкоді йому стояли також і політичні мотиви – його репутація неблагонадійного [1; с.66].
У цей час Михайло Якович сприяв багатьом людям у вирішенні різноманітних життєвих справ: домагання законної пенсії, влаштування на роботу колишніх репресованих.
Багато сил та нервів витратив М.Базник, щоб домогтися належної йому пенсії за вчительську роботу періоду австро – угорського, польського, німецького та радянського. Так, у скарзі на ім’я Голови Президії Верховної Ради УРСР Д.С.Коротченка, датованій 28.01.1954р., М.Базник писав: “Я – 65 літня людина. За професією вчитель… Закінчив 42 роки педагогічної роботи… Я не згідний з відмовою мені пенсії за вислугу років. … Не вірю в те, щоб педагогічна робота, яку я виконував як інспектор шкіл, могла перекреслити і уневажнити вчительську діяльність всього мого життя та позбавити права на пенсія за вислугу років… Сьогодні – завтра я стаю абсолютно не працездатним. Школа звільняє мене тому з роботи, а соціальне забезпечення відмовляє права на пенсію за вислугу років”[1; с.66].
Обставини життя склалися так, що педагог змушений був переїхати до Києва. Незважаючи на похилий вік, уважно стежив за громадсько – культурним життям України. Знаючи чотири мови, читав не лише українську, але й зарубіжні періодики, цікавився станом шкільництва, методичними новинками, плекав надію, що тоталітарна система врешті – решт розвалиться, а український народ відродиться й матиме свою державу.
М.Базник часто переглядав і перечитував у важкі післявоєнні роки. У ній є рідкісні видання, зокрема, примірники “Літературно – наукового вісника”, педагогічні журнали 20 – 30–х років, де надруковані його статті, видання “Червоної калини” про національно – визвольний рух в Україні тощо. Ось що згадує його дочка Ярослава: “Не раз линув думкою у рідний край на Поділля, де жила його родина, яка постраждала в часи столітнього терору, розповідав про події Першої світової війни, визвольні змагання в лавах УГА. Перед очима проходили роки вимушеного перебування на чужині, учителювання на Гуцульщині, якій віддав стільки років самовідданої праці і щирої любові. З кожним роком і днем усвідомлював, що вічний спочинок знайде на берегах Дніпра біля могили своєї дружини” [ ; с.395].
Помер Михайло Якович Базник 6 жовтня 1976р. в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Свій архів М.Базник залишив дочці Ярославі Погребенних, у сім’ї якої прожив останні роки.
Висновки до першого розділу
Підсумовуючи аналіз провідних чинників формування педагогічної позиції
М. Банника, варто виокремити кілько принципових положень:
Визначальний вплив на становлення педагогічних поглядів і громадянської позиції М. Банника здійснили: суспільно-політичні та національно-культурні умови життя краю на початку ХХ століття, прогресивні погляди і діяльність української інтелігенції.
Вказаний період характерний тим, що політична ситуація в Автор-Угорській імперії відносно сприяла розвиткові українського національного руху, складовою частиною якого була боротьба українців в освітній галузі.
Вагомий вплив на формування світогляду М. Банника здійснила українська інтелігенція. Яка згуртувалася у національних культурних товариствах і зосереджувала свою увагу на вирішені таких основних завдань:
а) поширення українського шкільництва;
б) змагання за рівноправність української мови у державних та урядових інституціях, зокрема школах;
в) розвиток видавничої справи;
г) формування новітньої ідеології, яка започаткувала добу підготовки українських сил до боротьби за незалежність.