Погляди педагогів минулого і сучасності на використання диференційних завдань на уроках в початкових класах.

Розділ I.

1.Погляди педагогів минулого і сучасності на використання диференційних завдань на уроках в початкових класах.

Питання диференціації навчання в педагогічній діяльності вивчалося й вивчається видатними психологами і педагогами, науковцями, досвідом роботи по організації навчального процесу на основі диференційованого підходу до учнів діляться на сторінках педагогічних газет і журналів учителі-новатори, що підкреслює активність даної проблеми на сьогоднішній день.

Нова концепція шкільної освіти в Україні одним із першочергових завдань визнає диференціацію навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, що має стати загалом найповнішого і раціонального розкриття можливостей кожної особистості.

Це надзвичайно актуальна проблема сьогодення. А пояснюється й актуальність рядом причин. Зокрема, однією з них є відносна новизна. Якщо для країн Заходу це давно пройдений етап, то у нас усвідомлення і глибоке осмислення значущості цієї проблеми розпочалось порівняно недавно.

Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів висловив у своїх працях видатний педагог К.Д.Ушинський. він писав, що розподіл класу на групи, з яких одна сильна за другу, не тільки шкідливий, а й потрібний, якщо наставник вміє, працювати з однією групою, дати іншим корисну самостійну вправу [ , с. 35].

Для здійснення диференційованого навчання дітей необхідно озброїти основними прийомами мисливницької діяльності умінням виділяти в навчальному матеріалів головне, зіставляти факти і явища, узагальнювати, доводити свою думку тощо. Ґрунтуючись на спільній психолого-педагогічній основі ця робота в початкових класах має свою специфіку, обумовлену віковими особливостями учнів, але без неї неможливо досягти належних результатів, навіть орієнтуючись на мінімальний обов’язковий рівень освіти.

Розв’язання сучасних проблем не виключає, а передбачає звернення до цінних рекомендацій педагогів-класиків. Скажімо, І.Г.Песталоцці вважав засобами розумового розвитку дитини сукупність трьох сил – здатність до спостереження, до мови і до мислення. Причому розвиток спостережливості видатний педагог називав початковою ланкою, далі пішла мова і як кінцевий пункт – мислення [ , с.370].

А чи можна переоцінити в роботі зі слабшими учнями правило, сформульоване стосовно мистецтва навчання Я.А.Каменським: “На кожному предметі слід зупинятися до тих пір поки він не стане зрозумілим” [ , с. 370].

Великий український педагог О.Духнович велику увагу приділяв питанню дидактики. Цінними є його поради щодо організації процесу навчання: практикування на уроці групової роботи учнів, умовно поділених на 3 групи залежно від рівня розвитку здібностей [ , с.515].

Міцне і свідоме засвоєння матеріалу з навчального предмету можливе за правильної організації навчально-виховного процесу, коли кожен учень зайнятий розв’язуванням завдання, яке має певну складність, але посильне для нього. Саме за таких умов здійснюється розвиток пізнавальних можливостей та інтересу до навчання.

Ще В.Сухомлинський у своїх працях зазначав, що до кожного учня треба мати підхід, бачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання [ , с.460].

Ці положення лягли в основу розробки організаційних і методичних питань з диференційованого навчання математики у початкових класах.

Диференційоване навчання – організація навчального процесу за якою вчитель працює з групою учнів, відібраною з урахуванням наявності у них будь-яких значущих для навчального процесу спільних якостей. Основою диференційованого навчання є групова робота.

В енциклопедичній педагогічній літературі [ , с.24] визначено що, диференціація передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного учня в умовах групування дітей. У межах одного класу за певною ознакою: - рівень засвоєних предметних знань, умінь, навичок; - нахили і здатність до навчання, рівень розвитку загальних розумових здібностей; - готовність до здійснення самостійної пізнавальної діяльності – наявність відповідних інтелектуальних умінь і мотивів мнемонічної культури (увага, пам’ять швидкість переходу від однієї логічної операції до іншої).

Диференціація здійснюється за такими критеріями: здібності (загальні і часткові) або рівнем розвитку, нездібності, інтерес учнів, обдарованість і талант.

В чистому вигляді диференційоване навчання знайшло своє відображення в новаторській педагогіці кінця XIX ст..: школа П.Петерсена (Німеччина), метод Р.Кузіне (Франція) та інші. Для них характерне навчання учнів невеликими групами (5-6 осіб), створеними за власним бажанням або з урахуванням рівня розвитку вчитель визначає обсяг знань і підбиває підсумки.

За останні 10-15 років термін “диференційоване навчання” міцно увійшов у навчальний обіг і поширився в шкільній практиці. Прийнято розрізняти поняття “зовнішня диференціація і “внутрішня диференціація”. Перша визначається як така організація навчального процесу, за якої для врахування індивідуальних особливостей учнів їх об’єднують у спеціальні класи, класи з поглибленням за циклами предметів, факультативи. Цей вид диференціації називають ще профільним і адресують переважно старшим класам.

Внутрішню диференціацію розуміють як таку що забезпечує врахування індивідуальних особливостей школярів в умовах роботи вчителів у звичайних класах. Відповідно кажуть про рівневі диференціацію вимог до учнів.

В зарубіжній педагогіці, зокрема в Німеччині, термін “диференціація” майже ототожнюється з терміном “індивідуалізація”, точніше, вважається, що індивідуалізація – це вид диференціації, тобто внутрішньо групова диференціація. Німецькі дослідники М.Берге та Х.Бабинг підкреслювали роль диференційованих завдань при груповій роботі учнів в підвищенні ефективності їх навчальної діяльності.

У Франції розробкою теми диференціації займається Р.Дотрен. він умовно розподілив учнів на дві групи. Перша засвоювала програму мінімум, друга реалізовувала так звану програму розвитку.

Дослідженням цієї проблеми займалися ще й такі французькі педагоги як С.Френч, М.Бертело. Вони вважали диференціацію та індивідуалізацію важливою необхідністю сучасної педагогіки.

В Англії педагог А.В. Келлі запропонував перехід від внутрішньо класної диференціації до по класної і висвітив її