Питання диференціації навчання є надзвичайно актуальним в наш час. Школа живе, діє і не може чекати, поки централізацій ним шляхом буде здійснено відбір та структурування матеріалу на засадах диференціації. На мою думку, у розпорядженні шкіл і вчителів є досить багато цінних рекомендацій вчених-педагогів, психологів і набутою майстрами педагогічної парці досвіду, щоб ефективно працювати в режимі диференціації. Нагадаю деякі з них.

Насамперед, це обґрунтована Ю.К.Чабанським диференціація допомоги школярам з боку вчителів без суттєвого зниження складності змісту матеріалу. Допускається тимчасове зниження складності завдань, поки учні не адаптуються до видів допомоги, яку надає їм учитель.

А.А.Бударний розглядає рівень розвитку здібностей до навчання (запас знань, рівень загального інтелектуального розвитку, раціональні прийоми учіння) і працездатність (психологічні можливості, бажання і вміння дітей навчатися) . Є.С.Рабунський вказує на рівень успішності рівень пізнавальної самостійності та інтереси [ , с.12].

Термін “диференціація” в педагогіці часто розглядається як поділ школи на окремі потоки, а інколи як оформлення спеціальних кіл і класів. Так обґрунтовує це поняття і Рабунський. Дослідженням диференційованого підходу до навчання займався і Д.Б.Ельконін. він говорив, що для інтенсивного розвитку дитини необхідно змінити зміст освіти, а для інтенсивного росту розумових здібностей необхідне значне підвищення рівня навчального матеріалу.

Дичківський І. вважає, що диференціація освіти – процес в сучасній освіті, що забезпечує різноманітність форм навчання, які дають змогу максимально врахувати індивідуальні можливості, інтереси, нахили, цінність та професійні орієнтації тих, хто навчається [ , с. ]. Вона притримується думки, що диференціація базується на прийнятті психологічних відмінностей між індивідами і групами людей.

Доктор педагогічних наук, професор. Академік Академії Наук Вищої Школи України Фіцула М.М. вважає, що класично-урочна система потрубує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів [ , с. 205]. Навчально-виховний процес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов – диференційованим.

У навчальному процесі виділяє такі види диференціювання: за здібностями (схема № _____), за відсутністю здібностей, за майбутньою професією, за інтересами учнів, за талантами дітей. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або за окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності учнів розподіляють по класах А, Б, В і навчаються за відповідними програмами. Можливі переведення з одного класу до іншого. У другому випадку їх групують за здібностями до певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних).

Таке диференціювання викликає сумніви. Дитина, яка потрапила до класу здібних учнів, може вважати себе кращою за інших, що нерідко спричиняє відхилення від норми у вихованні. І навпаки, діти, зараховані до класу менш здібних, щодня почуватимуться неповноцінними. Крім того, слід мати на увазі, що здібності дитини розвиваються і важливе значення для її розвитку мають умови, в які вона потрапляє. Якщо її оточують більш розвинені однолітки, то вона отримує більше шансів для свого розвитку. До того ж, здібності людини можуть виявитися на різних вікових етапах.

За відсутністю здібностей учнів, що не встигають з тих чи тих предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за менш складною програмою і в меншому обсязі (такий розподіл за класами дуже поширений у Франції). Найбільший недолік такого диференціювання в тому, що учні здобувають неоднакову освіту й тому не мають рівних можливостей для її продовження.

За майбутньою професією навчання дітей у школах музичних, художніх, з поглибленим вивчення іноземних мов.

За інтересами учнів навчання в класах або школах, хімії, інших предметів. Такі класи створюють у школах за умови великої кількості учнів, які виявляють підвищений інтерес до певних предметів. Їх формують з 8 року навчання, коли учні вже отримали певний рівень загальноосвітньої підготовки, на базі якої можна організувати диференційоване навчання.

За талантами дітей, пошук талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Пошук здійснюють через проведення різноманітних конкурсів.

Кожен з розглянутих видів диференціювання має свій зміст і методику навчання, що є предметом вивчення спеціальних галузей педагогіки.

Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим з них під час їх виконання надають індивідуальну допомогу, або слабшим учням дають окремі, посильні для них завдання. Інколи учням пропонують легкі завдання, згодом ускладнюють додатковим завданням, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціювати завдання за змістом можна за кількістю завдань, за ступенем їх складності, за ступенем самостійності виконання. Складніший і ефективніший вид диференційованого навчання – його здійснення в умовах поділу класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів. У практиці такого поділу використовують методику Ю.Чабанського, який увів поняття реальних навчальних можливостей учнів [ , с.206]. Їх зміст визначають такі критерії:

а) психологічні компоненти (здатність до аналізу, синтезу, порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення, самостійність, темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам’ять, увага);

б) навички навчальної праці (самоконтроль, темп обчислень, письма, читання, організованість у навчальній роботі, дотримання розпорядку дня);

в) окремі компоненти вихованості (наполегливість у навчанні, старанність, свідома навчальна дисципліна, ставлення до навчання, учителів, однокласників);

г) позашкільний вплив сім’ї, однолітків;

д) біологічні компоненти (стан здоров’я, дефекти мовлення, слуху, зору).

З урахуванням цих критеріїв учнів за їх навчальними можливостями можна умовно поділити на такі групи:

учні з дуже високими навчальними можливостями – характеризуються здатністю засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної складності.

учні з високим рівнем навчальних можливостей – мають міцні