- за інтересами | - за інтересами | - класи з підвищеною індивідуалізацією

- за талантами | - за талантами

Гузик М. Притримується думки, що диференціація навчання у всіх своїх різноманітних проявах повинна стати способом для досягнення всіма учнями базового рівня освіти. Її варто розглядати як спосіб дати учням знання з максимальним урахуванням її індивідуальних особливостей, інтересів, здібностей [ , с. ].

Він вважає, що диференційований підхід у навчанні передбачає:

створення різних умов навчання для різних шкіл, класів, груп з метою врахування особливостей контингенту;

комплекс методів і організаційно - управлінських заходів, які забезпечують управління в гомогенних групах.

“Гомогенна” група – це група, яка об’єднує учнів за певною ознакою.

В основі запропонованої Гузик М. Технології рівневої диференціації лежить створення гомогенних груп, які об’єднують учнів, однакових за рівнем розвитку.

Цільовими організаціями технології рівневої диференціації:

навчання кожного на рівні його можливостей і здібностей;

адаптація навчання до особливостей різних груп учнів.

Навчаючись в одному класі, за однією програмою і підручниками, школярі мають можливість засвоювати матеріал на різних рівнях. Визначальним при цьому є рівень обов’язкової підготовки. Його досягнення свідчить про виконання учнем мінімально необхідних вимог до засвоєння змісту. На його основі формуються вищі рівні оволодіння матеріалом. Такий вид диференціації одержав назву – рівнева диференціація.

Для успішного й ефективного здійснення рівневої диференціації необхідне виконання ряду важливих умов:

Виділені рівні засвоєння матеріалу й в першу чергу обов’язкові результати навчання повинні бути відкритими для учнів. Якщо мета відома і посильна учневі, а їхнє досягнення заохочується, то є цілком природним прагнення дитини до їхнього виконання. Відкритість рівнів підготовки є механізмом формування позитивних мотивів навчання, свідомого відношення до навчальної роботи.

Не треба ототожнювати рівень, на якому ведеться навчання, з обов’язковим рівнем засвоєння матеріалу. Перший повинен бути вищий, інакше рівень обов’язкової підготовки не буде досягнуто, учні потенційно здатні засвоїти більше, не будуть просуватися вперед. Кожен учень повинен пройти через повноцінний навчальний процес. Рівнева диференціація здійснюється не за рахунок того, що одним учням дають менший обсяг матеріалу, а іншим більше, а в силу того, що пропонуючи учням однаковий обсяг матеріалу, ми встановлюємо різні рівні вимог до його засвоєння.

У навчанні повинна бути забезпечена послідовність і просування учня по рівнях. Це означає, що в процесі навчання не треба пред’являти більш високих вимог до тих учнів, які не досягли рівня обов’язкової підготовки. Треба, щоб труднощі в навчальній роботі для таких школярів були посильними. Водночас, якщо для одних учнів необхідно продовжити етап відпрацювання основних, опорних знань і умінь, то для інших не потрібно затримуватися на цьому етапі. Контроль повинен передбачати перевірку досягнення всіма учнями обов’язкових результатів навчання як державну вимогу, а також доповнюватися перевіркою засвоєння матеріалу на вищому рівні.

Добровільність у виборі рівня засвоєння і звітності. Кожен учень має право добровільно і свідомо вирішувати для себе, на якому рівні засвоювати матеріал. Саме такий підхід дає змогу формувати в учнів пізнавальну потребу, навички самооцінки, планування і регулювання своєї діяльності.

Рівневі диференціацію можна організувати в різних формах, що істотно залежить від індивідуального підходу вчителя, від особистостей класу, від віку учнів і т.ін. Як основний шлях здійснення диференціації навчання, М.Гузик пропонує формування мобільних груп. Розподіл на групи здійснюється насамперед на основі критерію досягнення рівня обов’язкової підготовки. Робота цих груп може проходити в рамках звичайних уроків, а також їх можна тимчасово виділити для окремих занять.

Гармонійно поєднуючи фронтальну (колективну), групову та індивідуальну форми організації навчання з рівневою диференціацією, яка здійснюється за рахунок гнучкого моделювання навчального процесу у вигляді послідовного ланцюжка уроків семи типів.

Гузик М. Пропонує комбіновану систему навчання. Логіка побудови комбінованої системи передбачає засвоєння основного теоретичного матеріалу, удосконалення та систематизацію, контроль і корекцію знань. Кожному етапу відповідає тип уроку.

На першому етапі навчання відбувається переважно за фронтальною (колективною) формою, далі (II-IV етапи) домінуючою є індивідуальна і групова робота.

На другому етапі комбінована система передбачає глибоку диференціацію всіх компонентів процесу навчання (мети, змісту, технології) за умов, коли навчально-виховний процес відбувається в межах конкретного класу. Для забезпечення диференціації створюються три індивідуальні навчальні програми. Програма “С” розрахована на учнів, які ще не спроможні творчо використовувати знання, уміння та навики внаслідок слабкості їхньої теоретичної бази, не сформованості практичних навичок або зниження “Я” – концепції. Ця програма базується на матеріалі, що вивчається на уроках розбору нового матеріалу та його фронтального опрацювання, і має забезпечити засвоєння основних понять, дат, історичних осіб на репродуктивному рівні, оволодіння учнями алгоритмами виконання стандартних навчальних завдань.

Програма “В” призначена для учнів, які успішно виконали завдання програми “С” при вивченні попередніх тем, мають добрі знання матеріалу та достатньо розвинуті вміння мислити самостійно, застосовувати знання і навики для вирішення складніших завдань.

Програма “А” передбачає наявність в учнів відмінних знань, нестандартного мислення, уміння самостійно здобувати знання та застосовувати їх для розв’язання складних проблем і має забезпечити реалізацію самостійної творчої діяльності учнів.

Програми “С”, “В”, “А”, хоч і розраховані на різні категорії учнів, не є догматичною настановою вчителя, адже школярі вільно обирають програму за якою працюють. Усі три програми базуються на однакових принципах: комплексності – залучення матеріалу, що дає змогу в єдності реалізувати освітню, розвиваючу і виховну цілі уроку, наступності між програмами “А”, “В”, “С”, диференціації, допомоги вчителя учням.

Одним з ключових положень комбінованої системи є гнучкий перехід до визначення кількості уроків певних типів: їх