Методи організації діяльності формування суспільної поведінки учнів

Метод виховання – це спосіб взаємодії вчителя і учня спрямованої на розв’язання як мети виховання, зумовленого суспільством, так і конкретних завдань виховного процесу.

Метод завжди застосовується у конкретних умовах. Ці умови впливають на характер застосування методу.

Однією з груп методів виховання є методи організації діяльності формування суспільної поведінки. Ця група методів відіграє колосальне значення у формуванні особистості дитини. Вже з перших днів приходу до школи виникає потреба привчати дитину дотримуватися норм шкільного життя, не порушувати режим, бути уважним на уроці, доброзичливо ставитися до товаришів, не підказувати, спільно вітатися.

У реальному житті шкільного колективу постійно виникають ситуації, коли вчитель і учні спостерігають і коли випробовується на міцність вся система виховних стосунків.

Громадська думка відіграє важливе значення.

Стимулювати – означає дати поштовх, імпульс до думки, почуттів, ідей. До методів стимулювання належать:

змагання

Заохочення

Покарання

Змагання допомагає вчителю бачити і оцінити можливості кожної дитини, визначити перспективи руху вперед. Воно стимулює розвиток творчої активності, ініціативу, відповідальність, підприємництво та об’єктивну оцінку фактів.

Заохочення – це спосіб вираження позитивної оцінки учням шляхом похвали, нагородження, ласки.

Виховне значення заохочення зростає, якщо воно містить оцінку не тільки результату, але й мотиву, способу діяльності.

Погано, якщо учень чекає нагороду за найменший успіх. У початкових класах варто розвивати прийом колективної нагороди.

Покарання – це несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або ж недопущення в майбутньому.

Використовують такі методи покарання:

Догана за наказом директора.

Усне зауваження.

Зауваження в щоденнику.

Зниження оцінки за поведінку, але не за навчання

Покарання повинне:

Бути не частим

Справедливим

Мати гуманний характер, не повинно ображати людську думку.

Екологічне виховання учнів в початковій школі

Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розток у людини культури, взаємодії з природою.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадження, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі.

Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії.

Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочний час. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього – екологічні знання. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства. На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

збереження фізичного і духовного здоров’я людини;

об’єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою;

зв’язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти базується на засадах: комплексного розкриття проблеми охорони природи; взаємозв’язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; включення екологічних аспектів у структур предметних, спеціальних узагальнюючих тем, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних знань з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми; поєднання класної і позакласної природоохоронної роботи).