Вищі навчальні заклади приватної форми навчання: особливості, проблематика та закордонний досвід

В наслідок трансформування відносин власності в Україні з’явився новий суб’єкт приватного сектора господарювання, що водночас підлягає державному ліцензуванню – приватний вищий навчальний заклад.

Високий освітній рівень населення та бажання удосконалити та підвищити свій статус, призвели до активізації діяльності у цій сфері та виникнення жорсткої конкуренції за право вищості у інтелектуальній боротьбі. З моменту свого виникнення приватні вищі навчальні заклади наштовхнулись на недовіру та упереджене ставлення з боку населення, оскільки до тепер існував один тип навчальних закладів – державний.

Загалом в Україні розвиток даної сфери є досить проблемним, оскільки відсутність державного фінансування ставить перед ВНЗ приватної форми навчання дилему: як «втриматися на плаву», отримуючи прибутки та забезпечуючи відповідний рівень професорсько – викладацького складу.

Крім того, в нашій країні немає великого досвіду діяльності таких закладів, тому відповіді на всі питання слід шукати в закордонній практиці. Можна визначити, що найбільш престижними та бажаними закладами освіти серед студентства вважається Києво-Могилянська академія, Національний університет імені Т.Г.Шевченка, Одеська юридична академія, Львівська політехніка, КПІ, МІЛП (Приватний університет). Так у США близько 54% навчальних закладів всіх рівнів (а особливо університетів та коледжів) є приватними: Гарвардський університет, Прінстон, Єль. В чому ж полягає секрет їхнього успіху та міжнародного визнання? Перш за все – це активна селекційна робота та чіткий відбір студентів, що в майбутньому будуть представляти честь закладу. Як в державному ВНЗ, так і в приватному студенти можуть отримувати стипендію, що полягає не у виплаті певної суми грошей, а у безплатному навчанні студента у ВНЗ. Дуже поширеним засобом залучення студентської аудиторії є оформлення позик на навчання, не в банку а безпосередньо у ВНЗ.

Наприклад у Британії вищі навчальні заклади стандартизовані, тобто ступінь студента Лестерського університету відповідає ступеню студента В Кембриджі чи Оксфорді, хоча для вступу сюди знову ж таки ведеться відбір абітурієнтів.

Закордоном вже давно стала зрозуміла істина: саме студенти визначають ступінь і престиж ВНЗ, їхній інтелектуальний рівень та досягнення є представницькими результатами діяльності.

Повертаючись до України слід зазначити, що 31% закладів фінансуються з держбютжету, а 69% відповідно ведуть свою діяльність самостійно.

З точки зору маркетингу ВНЗ – це суб’єкт, що виготовляє специфічний товар: освітню послугу, тому активна рекламна кампанія якісних аспектів цієї послуги призведе до збільшення попиту на неї.

З точки зору фінансової науки ВНЗ – це суб’єкт, що веде свою діяльність на основі комерційного розрахунку, хоча отримання максимального прибутку за мінімальних витрат не є його основною метою. Доходи ПВНЗ формується за рахунок внесення плати за навчання, здачі в оренду приміщень, видавничої справи, доходи від участі в капіталі. Витрати, знову ж таки пов’язані, з навчальним процесом та його вдосконаленням. Можна сказати, що визначальним фактором дохідності ВНЗ є контингент студентів, що в ньому навчаються, а отже його цінова політика.

Для ПВНЗ (приватний вищий навчальний заклад) точки беззбитковості, тобто кількості студентів за якої заклад не отримує ні прибутків ні збитків, визначається за формулою:

Тб =(Впост* Впост)/Цот – Взм/од ,

де Впост – постійні витрати,

Впост – питома вага вартості навчання у виручці від реалізації,

Цот – ціна одиниці товару,

Взм/од - витрати змінні на одиницю товару.

Для студента вартість навчання повинна визначатися часом, що з ним проводить викладач, а не рівнем зарплати цього викладача. Тому необхідно орієнтуватись на зниження собівартості навчання, з метою залучення більшої кількості абітурієнтів, а отже в майбутньому студентів з високим рівнем знань.

Що до ж проблем ПВНЗ, слід зазначити також неефективне планування доходів та витрат, адже у більшості закладів існує посеместрова оплата а витрачання коштів проводиться практично рівномірно протягом року. Крім того багато ПВНЗ прагнуть зекономити на бібліотечному фонді, що негативно відбивається на іміджі та престижі закладу, адже норматив – 1 підручник на трьох студентів.

Основною, на нашу думку, проблемою у діяльності приватних вищих навчальних закладів є недостатня поінформованість випускників шкіл та закладів І-ІІ рівнів акредитації про існування певних ПВНЗ або ж про переваги, що вони надають, тому інформаційна та агітаційна діяльність серед потенційних вступників буде мати позитивний ефект. Потрібно наголошувати на тому, що у ПВНЗ нижчі ціни на навчання, менший рівень корумпованості та значний обсяг комп’ютеризації. Зі свого боку ПВНЗ повинен бути зацікавлений у тому, щоб до його лав вступали студенти які зможуть підняти імідж першокласного закладу, тому можна використати такі заохочувальні методи як позики на навчання, підготовка спеціалістів під замовлення підприємств, надання студентам можливості в повному обсязі розкрити свій потенціал, участь у всеукраїнських конференціях, наукових іграх, дебетах та інших заходах, зробить ПВНЗ значним конкурентом державним закладам.

Тож ми вважаємо, що сучасна практика господарювання відкриває перед ПВНЗ значні перспективи розвитку просто необхідно обрати правильний шлях кінцевою метою якого буде визнання та процвітання.