Окрім того, як член Братства й опікун Києво-Братського училищного монастиря Сагайдачний підтримував їх матеріально. А помираючи в Києві від ран, заподіяних йому в Хотинській битві, Сагайдач-ний майже все своє майно й гроші заповів Київській, а також Львівській і Луцькій школам "на науку і виховання бакалаврів учених... дітям християнським... за чим би наука тривати могла вічнії і потомнії часи".

Віддаючи шану славному гетьману, неперевершеному керманичу Війська Запорозького, поховали кияни його в неділю праведную 10 квітня 1622 р.г "з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних" на землі Київської братської школи при Богоявленській церкві. А на плиті надгробній вирізьбили: "Тут зложив Запорозький гетьман свої кості, ранений на війні за вольності вітчизни". Спудеї школи вшанували пам'ять свого покровителя урочистими "Віршами на жалісний погреб... Петра Сагайдачного, гетмана", складеними спільно з ректором Касіяном Саковичем. На честь Пет-ра Сагайдачного стоїть у глибині двора Наума дерев'яний хрест, зведений як дань пам'яті славетному гетьману.

Традицію, започатковану Петром Сагайдачним,— підтримувати Київську братську школу, продовжили й наступні гетьмани Війська Запорозького й України, зокрема, Іван Петрижицький, Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та ін. Б. Хмельницький, зо-крема, так писав про Київську колеґію: "Понєже честь угодно залишити те місце святеє, котре предки наші, а найпаче Петро КонашевичСагайдачний... спорудив, да пам'ять вічная буде від тих училищ братських київських".

Раніш говорилося, що лаврські вчені вступили до братства. Та-ким чином, Київська братська школа від початку отримала добрих учителів. Серед них були такі відомі вчені, автори книг і підручників, як Ісайя Копинський, Захарія Копистенський, Лаврентій Зизаній, Олександр Митура й інші.

Варто згадати й перших ректорів. Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому просвіченому слов'янському світі. У 1615— 1619 рр. ректорував Йов (в миру Іван Матвтович) Борецький, родом із села Бірча (Галичина), навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замойській академіях, викладав у Львівській братській школі, був її ректором. 3 його ім'ям пов'язаний цілий період в просвітницькому рухові України. Був прихильником поширення освіти серед народу. Вважав, що саме від освіти залежить суспільний прогрес. Свою педагогічну, просвітницьку, письменницьку діяльність він підпорядкував вирішенню найголовнішої тогочасної проблеми — пробудженню національної свідомості українців, захисту православної церкви й визволенню вітчизни від іноземного гніту. 3 1619 р. Борецький — настоятель Михайлівського Золотоверхого монасти-ря, в 1620 р. обраний митрополитом Київським.

У 1619—1620 рр. ректором Київської братської школи був Мелетій (в миру Максим) Смотрицький. Родом з с. Смотрич (Поділля), син першого ректора Острозької школи (академії) Герасима Смотрицького. Навчався в Острозі й Віленській академії. Слухав лекції в Лейпцизькому, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Мав ступінь доктора філософії й медицини. Письменникполеміст, автор знаменитого "Треноса" (1610) й інших творів. Один із засновників філологічної науки в Україні, автор "Граматики словенської" (1619 р.), що була відома у всьому вченому, насамперед слов'янсько-му, світі.

Третім ректором Київської братської школи у 1621—1624 рр. був Касіян (у миру Калліст) Сакович. Походив із с. Потеличі на Галичині, навчався в Краківській та Замойській академіях. Знав багато мов, володів поетичною майстерністю. Його "Вірші на жалосний погреб... Сагайдачного" (1622) є взірцем поетичного мистецтва того часу. Відомий Сакович і як автор підручників з філософії для братських шкіл "Арістотелівські проблеми" (1620) та "Трактат про душу" (1625). Те, що керівництво школою й викладання в ній здійснювали такі високоосвічені й талановиті люди, дає підставу вважати, що навчальна справа в ній була на високому рівні.

Для швидкого розвитку Київської братської школи були, таким чином, сприятливі умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї України, мала підтримку Війська Запорозького. А ще — досвід своїх попередниць — братських шкіл, особливо Львівської й Луцької, від яких запозичила Шкільний статут, підручники та досвідчених учителів, а також Острозької школи, цього великого і впливового культурного й освітнього осередку.

1631 р. виникла ще одна школа в Києві, а саме — Лаврська. Заснував її архімандрит КиєвоПечерської лаври Петро Могила. У вересні 1632 р. вона об'єдналась з Київською братською школою. Об'єднана школа дістала назву Братська або Київська колеґія. її керівником, протектором й опікуном став Петро Могила.

Петро Могила (12.1596—1.01.1647) народився в сім'ї молдавського князя (господаря) Симеона й угорської князівни Маргарет. Навчався у Львівській братській школі, Замойській академії, а, можливо, і в інших зарубіжних університетах. Був військовим, брав участь у битві під Хотином (1620 р.), де, ймовірно, особисто познайомився з Сагайдачним. Згодом залишив кар'єру військового й прийняв чернецтво. 3 1627 р. він — архімандрит КиєвоПечерської лаври, з 1632 по 1647 р.— митрополит Київський, Галицький та всієї Руси.

Діяльність Могили протікала в часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Гарячі голови, переймаючись народним болем і шукаючи волю, йшли на Січ. Помірковані, здебільшого захищаючи свої станові інтереси, приставали до унії, проголошеної 1596 р., або католичились.

Але все більше й більше діячів, що вболівали за долю України, вихід зі становища вбачали у її культурно-національному відродженні. На цей шлях стає і Петро Могила й до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості та