своєю вченістю в усьому просвіченому слов'янському світі. У 1615— 1619 рр. ректорував Йов (в миру Іван Матвійович) Борецький, родом із села Бірча (Галичина), навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замойській академіях, викладав у Львівській братській школі, був її ректором. 3 його ім'ям пов'язаний цілий період в просвітницькому рухові України. Був прихильником поширення освіти серед народу. Вважав, що саме від освіти залежить суспільний прогрес. Свою педагогічну, просвітницьку, письменницьку діяльність він підпорядкував вирішенню найголовнішої тогочасної проблеми — пробудженню національної свідомості українців, захисту православної церкви й визволенню вітчизни від іноземного гніту. 3 1619 р. Борецький — настоятель Михайлівського Золотоверхого монасти-ря, в 1620 р. обраний митрополитом Київським.
У 1619—1620 рр. ректором Київської братської школи був Мелетій (в миру Максим) Смотрицький. Родом з с. Смотрич (Поділля), син першого ректора Острозької школи (академії) Герасима Смотрицького. Навчався в Острозі й Віленській академії. Слухав лекції в Лейпцизькому, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Мав ступінь доктора філософії й медицини. Письменникполеміст, автор знаменитого "Треноса" (1610) й інших творів. Один із засновників філологічної науки в Україні, автор "Граматики словенської" (1619 р.), що була відома у всьому вченому, насамперед слов'янсько-му, світі.
Третім ректором Київської братської школи у 1621—1624 рр. був Касіян (у миру Калліст) Сакович. Походив із с. Потеличі на Галичині, навчався в Краківській та Замойській академіях. Знав багато мов, володів поетичною майстерністю. Його "Вірші на жалосний погреб... Сагайдачного" (1622) є взірцем поетичного мистецтва того часу. Відомий Сакович і як автор підручників з філософії для братських шкіл "Арістотелівські проблеми" (1620) та "Трактат про душу" (1625). Те, що керівництво школою й викладання в ній здійснювали такі високоосвічені й талановиті люди, дає підставу вважати, що навчальна справа в ній була на високому рівні.
Для швидкого розвитку Київської братської школи були, таким чином, сприятливі умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї України, мала підтримку Війська Запорозького. А ще — досвід своїх попередниць — братських шкіл, особливо Львівської й Луцької, від яких запозичила Шкільний статут, підручники та досвідчених учителів, а також Острозької школи, цього великого і впливового культурного й освітнього осередку.
1631 р. виникла ще одна школа в Києві, а саме — Лаврська.Г Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. У вересні 1632 р. вона об'єдналась з Київською братською школою. Об'єднана школа дістала назву Братська або Київська колеґія. її керівником, протектором й опікуном став Петро Могила.
Петро Могила (12.1596—1.01.1647) народився в сім'ї молдавського князя (господаря) Симеона й угорської князівни Маргарет. Навчався у Львівській братській школі, Замойській академії, а, можливо, і в інших зарубіжних університетах. Був військовим, брав участь у битві під Хотином (1620 р.), де, ймовірно, особисто познайомився з Сагайдачним. Згодом залишив кар'єру військового й прийняв чернецтво. 3 1627 р. він — архімандрит Києво-Печерської лаври, з 1632 по 1647 р.— митрополит Київський, Галицький та всієї Руси.
Діяльність Могили протікала в часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Гарячі голови, переймаючись народним болем і шукаючи волю, йшли на Січ. Помірковані, здебільшого захищаючи свої станові інтереси, приставали до унії, проголошеної 1596 р., або католичились.
Але все більше й більше діячів, що вболівали за долю України, вихід зі становища вбачали у її культурно-національному відродженні. На цей шлях стає і Петро Могила й до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості та гідності народу, прилучення України до складу вільних держав. 20 років він керує видавничою діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковнослов'янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує православні храми — Софійський собор, церкву Спаса на Берестові (де зберігається настінний фресковий портрет Петра Могили, виконаний в 1643 р. грецькими майстрами), Михайлівську церкву у Ви Дубичах, церкви в Луцьку, Куп'яничах тощо. Ним була "викопана із темряви підземної й відкрита денному світлу" Десятинна церква великого князя Володимира. Могила налагодив культурні зв'язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Допомагав цим країнам вченими, засновував друкарні й школи.
Але найбільшою турботою Могили була Колеґія. Іван Франко зазначав: "Головна справа його життя — заснування Києво-Могилянської колеґії, яка повинна була стати забралом православ'я і південно-руської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ з боку ворога — наукою й просвітництвом".
Колеґія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, уґрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчались церковнослов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті. До Колеґії приймали дітей всіх станів.
Але Петро Могила зумів перетворити Колеґію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчались також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колеґії Могила навчав у закордонних університетах. Незабаром Колеґія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.
Петро Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами до життя й навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщення під школу, яке знаходиться сьогодні на території Києво-Могилянської академії (відоме під назвою Трапезна або Святодухівська церква). Помираючи, Могила заповідає Колеґії великі кошти й найбільшу свою цінність — бібліотеку (2131 книгу), а також: будинки й дворові