В Академії формувалась історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії. їх "козацькі літописи" є праобразом сучасних історичних праць. Писали вони свідомо для прийдешніх поколінь, бо, як зазначав автор "Хроніки" (1672) Теодосій Сафонович, теж могилянець, "кожному потрібна річ про свою вітчизну знати й іншим питаючим сказати, бо свого роду не знаючих людей за глупих почитають". Києво-Могилянська академія дала й таких відомих істориків, як Петро Симоновський, автор "Краткого описания о козацком малороссийском народе" (1765); Василь Рубан, що видав "Краткую летопись Малой России" з додатком "Землеописание Малой России" (1777); Микола БантишКаменський — вчений, історіограф, управитель Московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей; Максим Берлинський — археолог та історіограф Києва та багато інших.

В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та ґраверних шкіл в Україні. Визначними ґраверами України, які навчались в Академії, були Іван Мигура, Іван Щирський, Леонтій Тарасевич, Григорій Левицький, широко відомі малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських. Як відомо, Василь Григорович-Барський після закінчення класу риторики 23 роки мандрував. Був у Єгипті, Сирії, Лівані, Палестині, Греції, на Кіпрі, Кріті, Афоні, в Константинополі. Упродовж всього мандрівного життя він вів "Записки", які щедро ілюстрував. Повернувшись у 1747 р., був запрошений викладачем грецької мови до Академії, але невдовзі помер і був захоронений на території Києво-Могилянської академії.

Серед вихованців Академії були й визначні іконописці, творці монументального й портретного живопису. Художня школа Києва

впливала на весь православний світ від Москви до Балканських країн (за визначенням мистецтвознавця Павла Білецького).

Неабиякого розвитку в Академії досягло музичне мистецтво. 3 середини XVII ст. в Академії існує хорова школа; хори — академічний та Братського монастиря — нараховували часом до 300 і більше чоловік. Обидва незмінно залишалися кращими серед усіх київських хорів, змагання яких відбувалися щороку на Контрактовій площі Подолу. Музика органічно впліталася в академічне життя. Студентський хор і оркестр обов'язково запрошувались на травневі рекреації й літні гуляння, які відбувались на Борщагівці, Шулявці, Глибочиці, біля Кирилівського монастиря, а зимою в трапезній Братсько-го монастиря й великому диспутному залі. Всі урочистості — зустріч гостей, релігійні свята, іменини ректора і професорів, день поминання Петра Могили, ім'я якого носила Академія, диспути — супроводжувались музикою й хоровим співом. Численні пісні і канти, створені в Академії, йшли в світ, їх несли із собою студенти, які йшли на вакації або просто просити у добрих людей милостині. Академія дала багатьох професійних композиторів. Найталановитішими се-ред них були Максим Березовський (1745—1777) і Артемій Ведель (1767—1808), музичний геній яких донині хвилює серця.

Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формува-лась протягом двох віків. Закладено її було, вірогідно, ще в Братській школі. П. Могила передав Колеґії всю свою бібліотеку — 2131 книгу вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від видавництв Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братіслави, Данціга, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї й інших міст. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігалися численні рукописи — хроніки, літопи-си, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти сту-дентів, документи минулих віків і поточна документація.

Києво-Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії в ній мали право навчатись усі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священиків і селян. Із започаткуванням Академії уже не в закордонні університети, а до Києва направляють своїх дітей відомі українські сім'ї: Гамалії, Ґалаґани, Берли, Безбородьки, Полуботки, Горленки, Лизогуби, Ломиковські, Максимовичі, Мировичі, Марковичі, Скоропадські, Ханенки, Політики, Танські та інші.

Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани: Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Алостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі — писарі, обозні, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також правники, дипломати, перекладачі тощо. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких особливо піднялись за часів гетьманування Івана Мазепи (1639—1709), визначного покровителя й будівничого Академії.

Києво-Могилянська академія дала немало освічених ієрархів — єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердністю, просвітницькими справами заслугували на визнання їх по смерті святими Православної церкви. Це Дмитро (Туптало), митрополит Ростовський (1651—1709); Іван (Максимович), митрополит Тобольський (1651— 1715); Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський (1680/1682— 1731); Йоасаф (Горленко), єпископ Білгородський (1705—1754); Теодосій (Углицький), архієпископ Чернігівський (30ті рр. XVII ст.— 1698); Паїсій (Величковський), архімандрит Ніамецького монастиря (1722—1794): Петро (Могила), митрополит Київський (1596—1647).

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом і лрвгий час єдиним для всієї Східної православної Європи. Уже в 40х рр. XVII ст. в Академії навчається молодь із різних міст Росії, навіть з таких віддалених, як Чебоксари, Царицин, Тобольськ, Арзамас і т. ін. Серед росіян, що закінчили Академію в XVII ст., були: