Одним з найважливіших чинників, завдяки якому „Рідна Школа" могла співпрацювати з українською молоддю, було власне видавництво. Товариство намагалось подбати про „українськість школи та найти безпосередній доступ до серця українських дітей через видавництво книжечок для молоді" [ ]. Книги цього видавництва носили різноманітний характер і авторитет „Рідної Школи" значно зростав. „Рідна Школа" зайняла одне з перших місць серед інших видань, вона перша відкрила українській дитині джерело рідного слова, внесла неабиякий вклад в культурну народну скарбницю. Однак в нелегких умовах розгортало свою діяльність товариство „Рідна Школа". Польська влада різними шляхами намагалась припинити широкомасштабну роботу товариства. Вона за будь-яких обставин намагалась закрити україномовні школи, вносила корективи у викладацькій діяльності, замінювала викладання предметів на польську мову, звільняла вчителів „Рідної Школи", мотивуючи нелояльністю їхньої праці. Таким чином, від імені „Рідної Школи" було створено окремий відділ при Головній Управі, який займався виключно боротьбою з польською адміністрацією за права „Рідної Школи", проте результат його роботи на жаль, деякий час був мінімальний.

В 1924 р. вийшов шкільний закон за проектом прем'єра Станіслава Грабського, який був спрямований проти численних протестів українських послів у польському сеймі. Через рік появився розпорядок Міністра освіти, на підставі якого в польській владі надавались всі повноваження законним способом перетворювати українські школи на польську манеру. Однак українська громадськість не втрачала віри у збереження українських шкіл. „Рідна Школа" займалась видавництвом підручників, писала сотні тисяч заяв для родичів з проханням подальшого функціонування українських шкіл, проголошувала відповідні заклики, висилала своїх представників по цілому краї на освітянські віча. Таким чином, „Рідна Школа" своїми діями намагалась відновити діяльність українських шкіл законним шляхом. Однак вона не змогла вплинути на польський уряд і кількість україномовних шкіл значно зменшилась, замінюючи їх польськими; лише приватні школи могли продовжувати навчання рідною для українського суспільства мовою.

Аналізуючи широкомасштабну діяльність „Рідної Школи", слід зазначити, що довготривалість її роботи, а саме 50-ліття цього товариства - це доказ великих культурних цінностей, захованих у нашому народові, це тріумф не тільки самої установи та її діячів, а й більшої частини українського народу, який відстоював свої права. Про це свідчить заклик „Рідної Школи": „ хто хоче за мною й ти, нехай візьме хрест свій і йде за мною", який використано з святої книги книг - Біблії" [ ].

Отже, „Рідна Школа" поставила перед собою велику мету - зберегти та відстояти нації свободу й незалежність, „щоби ніяка сила не вспіла вирвати з її рядів наших синів, щоб з уст української дитини ніхто не зміг вирвати її рідної мови" [ ]. В її основі лежала велика освітньо-виховна програма, яку вона здійснювала шляхом українізації народних шкіл, видавництвом не тільки художньої літератури, а й шкільних підручників, відкриттям гуртків різного спрямування...

Активність цього товариства підняло дух української нації, змусило замислитись народ над подальшою долею своїх нащадків. Завдяки своїй 50-річній діяльності „Рідна Школа" стала одним з найважливіших історичних чинників у відродженні українського народу. Вона перша почала боротьбу за власну освітньо-виховну систему, за свою школу - основу існування української нації в майбутті.

Таким чином, історія 50-ліття „Рідної Школи" - це історія культурних змагань українського народу, це українська Голгофта й заповідь Воскресіння. Які моменти розвитку пережив весь український народ, такі ж ступні переходила й „Рідна Школа". Вона є віддзеркаленням, а часто й провідником своєї доби, хоча б у галузі шкільництва. Своєю активною діяльністю вона закликала народ впевнено досягати своєї мети, заставила відкрити очі цілі ряди робітників. Саме це товариство доказало, що в області рідного шкільництва й виховання народ повинен мати свою освітньо-виховну традицію, як і в інших аспектах національного життя. В такий переломний період „Рідна Школа" запропонувала власну національну теорію виховання, українську педагогічну літературу, досвідчених педагогів-просвітителів.

Українська школа не могла розвиватися із австрійської чи польської традицій, а творитися на власних ідеях, своїй історії, звичаях й питомих національних потребах. На такій основі визрівав ідеал рідної школи, її рідні дисципліни шкільного виховання й навчання, будувалась власна національна ідея, яка визрівала з національних традицій. Саме в цьому полягає суть в основних завдань „Рідної Школи". Вона перша намагається познайомити нашу громадськість з розвитком власного національного шкільництва від найдавніших часів до сьогодення й на основі знань шкільних звичаїв будувати святиню рідної школи.

Навчання рідною мовою, своєрідне шкільне приладдя, образи, картини, краєвиди, портрети славних українців у шкільних кімнатах і коридорах, українська шкільна бібліотека, написи з відповідними гаслами, розміщенні по стінах шкільних кімнат, народні співи й ігри, ручні роботи за народними мотивами, участь молоді народних святах, шкільні міроприємства в честь великих заслужених діячів з використанням української символіки, виступи дітей на щорічному „Святі Молоді" у Львові при десятках тисяч громадян, - ось те про, що так дбала „Рідна Школа". Діти, які закінчували навчальний заклад „Рідної Школи" відзначались знання української історії, були свідомими щодо ідеалів власної нації, у них були закладені цінності патріотичних намірів, завдяки чому в майбутньому вони горда прямували до національної мети.

„Рідна Школа" на всіх станах свого розвитку також не втрачала зв'язків з іншими організаціями. Вона була членом усіх центральних установ, якнайтісніше співпрацювала з ними, брала участь у всіх виступах, які носили всенародний характер. Крім